ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович
К.Г.,
Чалого С.Я.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною
скаргою закритого акціонерного товариства "БАН" на постанову
господарського суду Запорізької області від 6 квітня 2006 року та
ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 7 липня
2006 року у справі №27/87/06-АП за позовом ЗАТ "БАН" до управління
Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя
про визнання недійсними рішень про застосування фінансових
санкцій, -
в с т а н о в и л а :
В лютому 2006 року ЗАТ "БАН" звернулося в суд з позовом до
управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі
м.Запоріжжя, в якому просило визнати недійсними рішення
відповідача від 24.03.2005р. за №199 про застосування штрафних
санкцій у сумі 37360,96грн. та пені в сумі 10738,59грн., а також
рішення від 25.11.2005 р. за №1095 про застосування штрафних
санкцій до ЗАТ "БАН" у сумі 81019,49грн. та пені в сумі
14311,52грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги ЗАТ "БАН" посилається на
порушення відповідачем п.9.5. "Iнструкції про порядок обчислення і
сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного
фонду України", затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду
України від 19.12.2003 року за №21-1 ( z0064-04 ) (z0064-04)
, згідно якого
факти порушень законодавства, крім тих, що є предметом акта
документальної перевірки, посадова особа органу Пенсійного фонду
оформляє актом довільної форми, в якому чітко викладається зміст
порушення з обгрунтуванням порушених норм законодавчих актів.
Такий акт підписується посадовими особами органу Пенсійного фонду
та страхувальника.
Постановою господарського суду Запорізької області від 6
квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького
апеляційного господарського суду від 7 липня 2006 року, у
задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями ЗАТ "БАН"
звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і
апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення
позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального
права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, управлінням
Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя
було проведено перевірку додержання своєчасності перерахування
позивачем (страхувальником) страхових внесків, у тому числі
донарахованих страхувальником або органом Пенсійного фонду.
На підставі вказаної перевірки прийняті рішення про
застосування до ЗАТ "БАН" штрафних санкцій та нарахування пені за
несвоєчасну сплату до Пенсійного фонду страхових внесків за №1095
від 25.11.2005 року (81019,49 грн. штрафу і 14311,52 грн. пені) та
рішення №199 від 24.03.2005 року (37360,96 грн. штрафу і 10738,59
грн. пені).
Згідно ст.14 та ст.15 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-14 ) (1058-14)
від 09.07.2003 №1058-IV,
страхувальниками та відповідно, платниками страхових внесків до
Пенсійного фонду є роботодавці, підприємства, установи і
організації, створені відповідно до законодавства України,
незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання,
мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із
застрахованими особами, які використовують працю фізичних осіб на
умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах,
передбачених законодавством.
Відповідно до п.6 ст.19 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-14 ) (1058-14)
страхові внески нараховуються на
суми фактичних витрат на оплату праці працівників, що включають
витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших
заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в
натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими
актами, прийнятими відповідно до ЗУ "Про оплату праці", виплату
винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами
цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на
доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших днів
тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів
роботодавця та допомоги по тимчасовій непрацездатності, незалежно
від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця витрати та
використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми
фактично виплачені після їх нарахування до сплати.
Згідно п.6 ст.20 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-14 ) (1058-14)
, страхувальники зобов'язані
сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий
звітний період, не пізніше, як через 20 календарних днів з дня
закінчення цього періоду.
Підпунктом 1 пункту 8 Прикінцевих положень ЗУ "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-14 ) (1058-14)
,
страхові внески, що перераховуються до солідарної системи,
сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і
в порядку, визначених ЗУ "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-14 ) (1058-14)
, та в розмірах, передбачених ЗУ
"Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування"
( 402/97-ВР ) (402/97-ВР)
. Всі платники незалежно від форм власності та
господарювання, а також від обраної системи оподаткування,
зобов'язані нараховувати на суми фактичних витрат на оплату праці
та допомоги по тимчасовій непрацездатності страхові внески та
сплачувати їх у встановлені строки і в повному обсязі.
Пунктом 2 частини 9 ст. 106 ЗУ "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-14 ) (1058-14)
передбачено, що
виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників
фінансові санкції і за несплату (неперерахування) або несвоєчасну
сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових
внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або
територіальними органами Пенсійного фонду накладається штраф
залежно від строку затримки платежу в розмірі:
10 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум - у разі
затримки їх сплати у строк до 30 календарних днів включно;
20 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати у
строк до 90 календарних днів включно;
50 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати понад
90 календарних днів.
Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих)
страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в
розмірі 0,1 % зазначених сум за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до ч.13 ст.106 ЗУ "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-14 ) (1058-14)
про нарахування пені та
накладення штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою
зазначеної статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного
фонду, в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду,
виносять рішення, які протягом трьох робочих днів з дня їх
винесення, надсилаються страхувальнику, банку чи організації, яка
здійснює виплату і доставку пенсій.
Суми пені та штрафів підлягають сплаті страхувальником
протягом десяти робочих днів з дня одержання відповідного рішення.
Аналогічні приписи щодо нарахування штрафник санкцій (сум і
порядку) за несвоєчасну сплату страхових внесків містяться і в
Iнструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та
застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої
Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 №21-1
( z0064-04 ) (z0064-04)
.
Крім того, у підпункті 9.3.2 пункту 9.3 названої Iнструкції
вказано, що рішення про застосування штрафів, зазначених у цьому
підпункті, складається в залежності від терміну затримки сплати
(погашення) страхових внесків.
Рішення приймається одне на всю суму оплаченої (погашеної)
недоїмки за період від 91 календарного дня до дня фактичного
погашення всієї суми недоїмки, незалежно від кількості і випадків
сплати за цей період.
Розрахунок фінансових санкцій здійснюється на підставі даних
картки особового рахунку платника.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач
несвоєчасно здійснював сплату страхових внесків, у зв'язку з чим
до нього Фондом були застосовані фінансові санкції у вигляді
нарахування штрафу та пені (відповідний розрахунок міститься в
матеріалах справи) та прийняті оскаржувані рішення про
застосування фінансових санкцій та нарахування пені.
Оскільки, оскаржувані рішення є актами ненормативного
характеру, тобто актом індивідуальної дії, що породжують
відповідні обов'язки у особи, відносно якої вони прийняті
підставами для визнання їх недійсними є невідповідність вимогам
чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції
органу, який видав дані акти, а також порушення у зв'язку з їх
прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи
організації - позивача у справі.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку,
що оскаржувані рішення управління Пенсійного фонду України в
Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя №199 від 24.03.2005р.
та №1095 від 25.11.2005р. прийняті ним в межах компетенції та у
спосіб, що надані йому законом і не порушують права позивача у
справі, а тому відсутні правові підстави для визнання спірних
рішень недійсними.
Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін,
якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові
рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної
інстанції не допустили порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають
підстав для висновку про неправильне застосування судами норм
матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло
призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної
інстанцій винесено законні і обгрунтовані рішення, постановлені з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав
для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "БАН" -
відхилити.
Постанову господарського суду Запорізької області від 6
квітня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного
господарського суду від 7 липня 2006 року - залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді: