К-13160/06 Про визнання недійсною угоди купівлі-продажу - Текст документа

розглянувши касаційну скаргу ДПI у Дніпровському районі м. Києва на рішення господарського суду м. Києва від 30.12.2004 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2005

у справі № 33/220-28/451

за позовом ДПI у Дніпровському районі м. Києва

до 1)ТОВ "Салон-магазин "Алеко"

2)ТОВ "Троп-сап"

про визнання угоди недійсною

ДПI у Дніпровському районі м. Києва звернулась до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Салон-магазин "Алеко" та ТОВ "Троп - Сап" і після уточнення позовних вимог просить визнати недійсною угоду купівлі-продажу № 2 від 10.01.2002 року на суму 120 765, 37грн., в тому числі ПДВ - 20 127, 56 грн., укладену між ТОВ "Салон-магазин "Алеко" (далі-відповідач №1) та ТОВ "Троп - Сап", (далі-відповідач №2) відповідно до ст. 49 ЦК України (435-15) , застосувати наслідки, що передбачають наявність умислу лише Відповідача № 2 та стягнути з Салону у дохід держави 120 765 грн. 37 коп. (т.1, а.с.57-58).

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду м. Києва від 30.12.2004, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2005, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між відповідачами був укладений договір №2 від 10.01.02, у відповідності до якого ТОВ "Салон-магазин Алеко" зобов'язалось реалізувати ТОВ "Троп-сап" акумуляторні батареї на загальну суму 120 765,37 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, вказана угода фактично виконана обома сторонами договору.

Факт поставки товару підтверджується: видатковою накладною №П035189 від 16.01.02 на суму 27213,59 грн., податковою накладною №563 від 16.01.02 , видатковою накладною №П035597 від 29.01.02 на суму 93551,78 грн., податковою накладною №1165 від 29.01.02

Факт оплати відповідачем-2 отриманого товару підтверджується витягом з виписки банку по рахунку відповідача-1 за 28.01.02 та за 21.02.02

Копії усіх названих документів наявні в матеріалах справи.

Рішенням Дніпровського місцевого суду м. Києва від 27.12.2002 по справі № 2-3837/02 за позовом Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва до ОСОБА_1та ОСОБА_2, установчі документи відповідача-2 було визнано недійсними з моменту державної реєстрації, визнано недійсними первинні бухгалтерські документи з реквізитами ТОВ "Троп-Сап" за підписом ОСОБА_1, підписи на угодах та інших документах, здійснені від імені ОСОБА_1 як директора ТОВ "Троп Сап", Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №36055301 від 30.11.2001

Судами також встановлено, що після державної реєстрації товариства його засновники передали реєстраційні документи невстановленим особам та господарської діяльності від імені товариства не здійснювали.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди мотивували тим, що неподання Відповідачем № 2 документів податкової звітності не свідчить про укладення Договору з метою, що суперечить інтересам держави, а докази донарахування Салону податків або їх несплати у матеріалах справи відсутні. Також, відсутні докази заниження Відповідачем № 1 сум податків у період укладення та виконання оспорюваної угоди. Місцевий суд зазначив, що правом на податковий кредит, яке виникло у Відповідача № 2 за результатами виконання Договору, він не скористався і це підтверджується відповідними податковими деклараціями, а факт визнання угоди недійсною не ставиться в залежність від визнання недійсними установчих документів відповідного підприємства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст.49 ЦК України (435-15) недійсною є угода, укладена з метою, що суперечить інтересам соціалістичної держави та суспільства.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних юридичних наслідків.

Пленум Верховного Суду України в п. 6 Постанови від 28.04.1978 №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) (із змінами та доповненнями), роз'яснив, що до угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.

Як вбачається зі змісту самої угоди її текст відповідає вимогам закону, встановленій формі угод, сторони на момент укладення угоди мали повний об'єм правоздатності, під час укладання угоди протиправних дій не здійснювали.

Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність укладеної угоди і суперечність її інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

В касаційній скарзі позивач висловлює думку про те, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва про визнання установчих документів ТОВ "Троп-Сап" недійсними з моменту реєстрації і не нарахування та несплата ТОВ "Троп-Сап" податків є доказами того, що угода укладена з метою суперечною інтересам держави та суспільства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає за необхідне зазначити, що сам факт скасування державної реєстрації ПП "Троп-Сап" не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його держреєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

ДПI у Дніпровському районів своїй касаційній скарзі зазначає, що наявність умислу відповідача-2 під час укладання спірної угоди підтверджують дані про незнаходження підприємства за юридичною адресою та неподання звітності до податкових органів. Однак, як зазначено у абз. З п. 7.3 Постанови Пленуму ВГСУ від 25.07.2002 року № 1056 (v1056600-02) , такі докази суд у відповідності до ст. 43 ГПК України (1798-12) повинен оцінувати в сукупності з іншими доказами, які б підтверджували достатність підстав для висновку щодо спрямованості діяльності суб'єкта господарювання при укладанні спірної угоди на ухилення від сплати податків, лише факт неподання звітності або визнання недійсними установчих документів не може бути достатньою підставою для визнання угоди недійсною.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, відповідно того, що факт неподання відповідачем-2 податкової звітності (сам по собі) не є підставою для визнання угоди, укладеної між відповідачами, недійсною на підставі ст.49 ЦК України (435-15) , оскільки ця обставина не свідчить про те, що оскаржувана угода укладалась між відповідачами умисно з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави і суспільства, у тому числі з метою приховування доходів від оподаткування.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що довів існування умислу у сторін угоди на приховування доходів від оподаткування.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Iнші доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга ДПI у Дніпровському районі м. Києва задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду м. Києва від 30.12.2004 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2005 у справі №33/220-28/451 - залишаються без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу ДПI у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення.

Рішення господарського суду м. Києва від 30.12.2004 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2005 у справі №33/220-28/451 без змін..

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .