ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2007 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Юрченка В.В.
судді-доповідача Гуріна М.I.
суддів Амєліна С.Є.
Кобилянського М.Г.
Федорова М.О.
при секретарі судового засідання Міненку I.М.,
у відсутності сторін та їх представників,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ОСОБА_1на рішення апеляційного суду Вінницької області від
06.04.2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до управління
Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи у Вінницькій
області про стягнення надбавки за безперервну службу, -
В С Т А Н О В И Л А :
У листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
управління Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у
справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи
у Вінницькій області про стягнення надбавки за безперервну службу.
Рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від
26.01.2006 року позов задоволено.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 06.04.2006
року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову
відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції,
позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати
рішення апеляційного суду Вінницької області від 06.04.2006 року,
а рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від
26.01.2006 року залишити в силі, посилаючись на неправильне
застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права
та порушення норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши
доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм
матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у
справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, Вищий адміністративний суд
України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що
позивач проходив військову службу і має вислугу років понад 20
років.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що
Указом Президента України від 05.05.2003 року № 389 ( 389/2003 ) (389/2003)
з
01.05.2003 року передбачена виплата щомісячної надбавки за
безперервну службу у відсотках до грошового забезпечення залежно
від стажу служби понад 20 років - 70%, а наказ Міністра з питань
надзвичайних ситуацій України від 16.11.2004 року № 172, яким
надано право керівникам структурних підрозділів встановлювати
щомісячну надбавку за безперервну службу особовому складу, який
має високі досягнення в службовій діяльності в межах виділених
кошторисних призначень з 01.10.2004 року, порушує конституційні
права позивача.
З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної
інстанції не погодився і обгрунтовано відмовив позивачу у
задоволенні позову.
Указом Президента України "Про надбавки військовослужбовцям
Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України,
Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління
державної охорони України за безперервну службу" від 05.05.2003
року № 389 ( 389/2003 ) (389/2003)
надано Міністрові оборони України,
Міністрові внутрішніх справ України, Голові Державної прикордонної
служби України та Начальнику Управління державної охорони України
право встановлювати військовослужбовцям відповідно Збройних Сил
України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України,
Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління
державної охорони України щомісячні надбавки за безперервну
військову службу в Збройних Силах України, внутрішніх військах, у
Державній прикордонній службі та Управлінні державної охорони
України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі
результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби,
зокрема понад 20 років до 70 %.
Цим же Указом передбачено, що порядок і умови виплати
зазначених надбавок визначаються Міністром оборони України,
Міністром внутрішніх справ України, Головою Державної прикордонної
служби України та Начальником Управління державної охорони
України. Крім того, виплата надбавок відповідно до цього Указу
повинна була здійснюватися з 01.05.2003 року за рахунок коштів,
передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних
Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації
Державної прикордонної служби України та Управління державної
охорони України.
Таким чином, Указ Президента України від 05.05.2003 року №
389 ( 389/2003 ) (389/2003)
обмежує лише верхній граничний розмір надбавки за
вислугу років і надає право, а не зобов'язує її встановлювати
військовослужбовцям, які мають високі результати у службовій
діяльності.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку
про те, що відповідно до Iнструкції про порядок і умови виплати
щорічної надбавки за безперервну службу військовослужбовцям та
особам рядового і начальницького складу, затвердженої наказом МНС
України від 30.12.2003 року № 534 ( z0446-04 ) (z0446-04)
міністр з питань
надзвичайних ситуацій, відповідно до Указів Президента від
28.08.2003 року № 937/2003 ( 937/2003 ) (937/2003)
"Про поширення чинності
Указу Президента України від 24.04.2003 року № 370 ( 370/2003 ) (370/2003)
на
військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу
Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах
захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи" та від
24.04.2003 року № 370/2003 "Про надбавки військовослужбовцям
Служби безпеки України та працівникам органів внутрішніх справ
України за безперервну службу", правомірно видав наказ, яким надав
право керівникам структурних підрозділів встановлювати щомісячну
надбавку за безперервну службу особовому складу, який має високі
результати в службовій діяльності в межах виділених кошторисних
призначень. Позивачу було встановлено надбавка за безперервну
службу у розмірі 25%, що не суперечить вимогам Закону та Указу
Президента України від 24.04.2003 року № 370/2003 ( 370/2003 ) (370/2003)
.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про
те, що при розгляді справи судом було допущено неправильне
застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального
права, що призвели до неправильного вирішення спору.
За таких обставин, коли суд апеляційної інстанції не допустив
порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні
судового рішення та вчиненні процесуальних дій, касаційна скарга
підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 230 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд -
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а рішення
апеляційного суду Вінницької області від 06.04.2006 року - без
змін.
Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків,
встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
(підпис)
В.В. Юрченко
Судді
(підпис)
М.I. Гурін
(підпис)
С.Є. Амєлін
(підпис)
М.Г. Кобилянський
(підпис)
М.О. Федоров