Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представника відповідача - Калініна О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 квітня 2006 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 червня 2006 року

у справі № 2-23/1162-2006А

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі

про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, -

У травні 2005 року суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ДПІ у м. Сімферополі про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 701701/0 від 23 лютого 2005 року.

Постановою господарського суду АР Крим від 25 квітня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 червня 2006 року постанову господарського суду АР Крим від 25 квітня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду АР Крим від 25 квітня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 червня 2006 року, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

ДПІ у м. Сімферополі провела тематичну перевірку дотримання податкового та валютного законодавства в частині плати за землю суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01 січня 2003 року до 31 грудня 2004 року, за результатами якої було складено акт № 104/17-1 від 22 лютого 2005 року.

В акті перевірки було встановлено, що позивачем самостійно нараховувались суми податкового зобов'язання з податку на землю за 2003 рік в сумі 19, 00 грн. за площу 5 кв. м., за 2004 рік в сумі 18, 91 грн. за площу 5 кв. м.

В порушення ст. 2, ст. 5, ст. 7, ст. 14, ст. 15 Закону України "Про плату за землю" позивачем при розрахунку суми податкового зобов'язання з плати за землю не враховувалась загальна площа земельної ділянки в 300 кв. м., внаслідок чого було донараховано суму податкового зобов'язання з плати за землю в сумі 2 269, 66 грн.

23 лютого 2005 року ДПІ у м. Сімферополі на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення - рішення № 701701/0, яким суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку в сумі 3 404, 49 грн., у тому числі 2 269, 66 грн. - основний платіж та 1 134, 83 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що між позивачем та Фондом комунального майна Сімферопольської міської ради було укладено договір оренди нежилих приміщень площею 5 кв. м. за адресою м. Сімферополь, п-т. Кірова, 51.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 грудня 2002 року у справі № 2-18/8791-2002 за позовом прокурора Київського району м. Сімферополя в інтересах держави в особі Сімферопольської міськради до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про вивільнення самовільно зайнятої земельної ділянки рішення господарського суду АР Крим від 01 листопада 2002 року скасовано, постановлено нове рішення, яким позов задоволено.

Зобов'язано суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 усунути порушення земельного законодавства та вивільнити самовільно заняту земельну ділянку площею 300 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Сімферополь, п-т. Кірова, 51, - на території дитячого парку, що є прилеглою до орендованого приміщення площею 5 кв. м.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач фактично користувався земельною ділянкою розміром 300 кв. м., а тому у нього виникли податкові зобов'язання з плати за землю відповідно до Закону України "Про плату за землю" (2535-12) незалежно від документального оформлення права власності чи права користування на цю земельну ділянку, що свідчить про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.

Однак таки висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями ст. 5 вищезгаданого Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про плату за землю" власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (ч. 1, ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України).

Таким чином, обов'язок по сплаті плати за землю у вигляді земельного податку або орендної плати покладається лише на власника земельної ділянки або землекористувача, які набули права власності та право користування на земельну ділянку, в порядку, встановленому законодавством.

Суди попередніх інстанцій зробили висновок про те, що у суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 виникли податкові зобов'язання з плати за землю внаслідок фактичного використання земельної ділянки розміром 300 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Сімферополь, п-т. Кірова, 51, - посилаючись лише на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 грудня 2002 року у справі № 2-18/8791-2002, однак в порушення вимог ч. 4 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суди не здійснили заходи для встановлення обставин відносно того, чи набула суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 право користування цією земельною ділянкою та чи фактично користувалась цією ділянкою впродовж 2003 року - 2004 року з огляду на вищезазначену постанову Севастопольського апеляційного господарського суду.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами норм матеріального та процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова господарського суду АР Крим від 25 квітня 2006 року та ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 червня 2006 року підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, в тому числі, чи була виконана постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 грудня 2002 року у справі № 2-18/8791-2002, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 квітня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 червня 2006 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.