ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Горбатюка
С.А.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
справи за касаційною скаргою Київської обласної державної
адміністрації на рішення апеляційного суду м. Києва від 05 лютого
2004 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії
Київської обласної державної адміністрації, -
встановила:
В серпні 1999 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на
неправомірні дії Київської обласної державної адміністрації, в
обгрунтування якої вказувала, що під час роботи в Западинському
об'єднанні громадського харчування Київської області наказом
директора від 17.06.1986 р. за №71 вона була відряджена до
Поліського об'єднання громадського харчування, де працювала
кухонною робітницею кафе "Хвилинка" в с. Бобер Поліського району
Київської області з 20.06.1986 р. по 01.07.1986 р.
В 1993 році їй було видано посвідчення учасника ліквідації
наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії.
Проте 11.06.1997 р. рішенням тимчасової комісії з питань
проведення перевірки правильності видачі посвідчень "Учасник
ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС" Київської обласної державної
адміністрації було визнано безпідставною видачу на ім'я скаржниці
посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській
АЕС у зв'язку з відсутністю первинних документів щодо
підтвердження безумовного факту її участі в цих роботах.
Посилаючись на порушення комісією вимог Закону України "Про
статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
, заявниця просила суд
визнати зазначене рішення комісії неправомірним та поновити їй
статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від
14 жовтня 2003 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання
неправомірними дій тимчасової комісії з питань перевірки
правильності видачі посвідчень "Учасник ліквідації наслідків
аварії на ЧАЕС" Київської обласної державної адміністрації щодо
вилучення 11.06.97 у неї посвідчення "Учасник ліквідації наслідків
аварії на ЧАЕС" 2 категорії було відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2004 року
апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задоволено та скасовано рішення
суду першої інстанції. Постановлено нове рішення, яким скаргу
ОСОБА_1 задоволено та скасовано рішення тимчасової комісії з
питань перевірки правильності видачі посвідчень "Учасник
ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС" від 11.06.97 і зобов'язано
суб'єкта оскарження перереєструвати посвідчення учасника
ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС на ім'я ОСОБА_1
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції,
Київська обласна державна адміністрація звернулася до Верховного
Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК
України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року, в якій, посилаючись на порушення
норм матеріального права, просила вказане судове рішення
скасувати, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14
жовтня 2003 року залишити в силі.
Листом Верховного Суду України від 25.04.2006 р. на підставі
п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
касаційну скаргу було передано до
Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку
касаційного провадження.
Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність
застосування судами норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає
з таких підстав.
Згідно зі ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
, учасниками ліквідації наслідків аварії на
Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали
участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії,
її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від
кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30
календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна
з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у
зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи
військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших
підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої
підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14
календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки
населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Частиною першою статті 15 Закону України "Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
встановлено, що підставами
для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на
Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що
підтверджено відповідними документами.
Згідно частини 4 цієї статті Закону видача довідок про період
роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській
АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про
заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами,
установами та організаціями (військкоматами), а про період
проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію,
відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних
депутатів на цих територіях.
У частині четвертій статті 65 цього Закону закріплено те, що
Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи, встановлюється Кабінетом Міністрів
України.
Відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України N51 від 20 січня 1997 року,
а саме пункту десятого слідує, що посвідчення видаються учасникам
ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі
одного з таких документів:
а) посвідчення про відрядження в зону відчуження;
б) військового квитка і довідки командира військової частини
або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні
відчуження;
в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із
зазначенням кількості днів і населеного пункту).
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 під час роботи
в Западинському об'єднанні громадського харчування Київської
області наказом директора від 17.06.1986 р. за №71 була відряджена
до Поліського об'єднання громадського харчування, де працювала
кухонною робітницею в кафе "Хвилинка" в с. Бобер Поліського району
Київської області з 20.06.1986 року по 01.07.1986 року.
Проте, відмовляючи у задоволенні скарги, суд помилково
виходив з тих міркувань, що заявниця працювала в с. Бобер до
прийняття урядом відповідного рішення про евакуацію і відселення
населення з цього селища, оскільки такий висновок суперечить
рішенню Конституційного Суду України від 25.10.2000 р. за №
12-рп/2000 ( v012p710-00 ) (v012p710-00)
у справі щодо офіційного тлумачення
положення пункту 1 частини другої статті 2 Закону України "Про
статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
(справа про зону
відчуження), яким було дано офіційне тлумачення зони відчуження,
згідно якого до неї віднесено населенні пункти, які потрапили до
зони з моменту аварії, про що вірно наголошує у своєму рішенні
колегія суддів апеляційної судової інстанції.
Посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС
заявниця отримала на підставі довідки встановленого зразка з місця
роботи від 16.01.1992 р. за №12 про роботу ОСОБА_1 в зоні
відчуження, а саме: в с. Бобер з 20 червня по 01 липня 1986 року
та нарахування підвищеної заробітної плати з коефіцієнтом 4 у
розмірі
174 руб. 72 коп.
Згідно письмових документів, а саме: довідок з місця роботи
вбачається, що заявниця направлялася у відрядження з 20 червня по
01 липня 1986 р. до Поліського об'єднання громадського харчування,
звідки була направлена на роботу і працювала кухонною робітницею
кафе "Хвилинка'' в с. Бобер Поліського району Київської області з
20.06.1986 р. по 01.07.1986 р., за що отримала підвищену заробітну
плату з коефіцієнтом 4.
Крім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції свідок
ОСОБА_2 підтвердила той факт, що працювала разом із заявницею у
відрядженні в кафе "Хвилинка" в с. Бобер Поліського району
Київської області з 20.06.1986 р. по 01.07.1986 р.
З урахуванням викладених фактів, судом апеляційної інстанції
було зроблено обгрунтований висновок про те, що суд першої
інстанції не мав правових підстав давати критичну оцінку письмовим
доказам, що були надані заявницею і які підтверджують факт її
участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, з тих підстав, що на
теперішній час неможливо встановити точний розмір заробітної
плати, який було виплачено заявниці за роботу в зоні відчуження.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що
з'ясувавши в достатньо повному об'ємі обставини справи,
перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суд
апеляційної інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам
закону. Висновки суду достатньо обгрунтовані і підтверджені
наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Приведені в касаційній скарзі доводи зазначені висновки судів
не спростовують і зводяться до незгоди з ними.
Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а
судове рішення - без змін, якщо визнає, що судом не допущено
порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні
судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Київської обласної державної адміністрації -
залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду м. Києва від
5 лютого 2004 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і
оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Судді:
Бутенко В.I. Панченко О.I. Лиска Т.О. Сорока М.О. Горбатюк С.А.