ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Мироненка
О.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу
Центрального районного суду м. Сімферополя від 01 грудня 2003 року
та ухвалу апеляційного суду АР Крим від 10 березня 2004 року у
справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії прокуратури АР
Крим, -
встановила:
У жовтні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною
скаргою в порядку глави 31-А ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року, в
якій просив визнати неправомірними дії посадових осіб прокуратури
АР Крим щодо направлення листів депутатам Бахчисарайської міської
ради, жителям міста, а також поширення відомостей в місцевій
газеті "Слава труду" про те, що перебуваючи на посаді міського
голови, ОСОБА_1 зловживав службовим становищем, діяв всупереч
інтересам служби, з корисних мотивів порушував вимоги законів,
вносив до протоколів засідань неправдиві відомості про прийняття
рішень, які колегіально не обговорювались.
Також просив зобов'язати суб'єкта оскарження усунути вказані
порушення закону, спростувавши вищезазначену інформацію та надати
йому захисника.
Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя від 01
грудня 2003 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду АР
Крим від 10 березня 2004 року, скаргу ОСОБА_1 в частині вимог щодо
спростування інформації - залишено без розгляду, а в частині
оскарження дій слідчого прокуратури про відмову у наданні
захисника - провадження по справі закрито.
Не погоджуючись із ухваленими по справі судовими рішеннями,
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою
в порядку передбаченому ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року, в якій
просив вказані судові рішення скасувати та розглянути скаргу по
суті, не передаючи справу на новий розгляд.
Листом Верховного Суду України від 20.09.2005 р. на підставі
п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
касаційну скаргу було передано до
Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку
касаційного провадження.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо
правильного застосування норм процесуального права, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних
підстав.
Відповідно до положень ч.7 ст. 248-6 ЦПК України в редакції
1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року, суд, встановивши при розгляді скарги
наявність спору про право, який розглядається у порядку позовного
провадження, залишає скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику його
право на пред'явлення позову на загальних підставах.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між
скаржником та суб'єктом оскарження щодо вимог про спростування
інформації, опублікованої в газеті "Слава труду" та в листах,
направлених прокуратурою депутатам міської ради, існує спір про
право.
Оскільки спростування недостовірних відомостей є одним зі
способів захисту особистих немайнових прав і відповідно до ст. 7
Цивільного Кодексу України в редакції 1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року їх
поновлення здійснюється шляхом подання цивільного позову, то
залишаючи в цій частині скаргу без розгляду, суди підставно
застосували положення ч.7 ст. 248-6 ЦПК України в редакції 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року.
Закриваючи провадження у справі в частині оскарження дій
слідчого прокуратури з підстав непідвідомчості, оскільки є інший
передбачений законом порядок оскарження таких дій, суди
обгрунтовано виходили з положень ст. 248-3 ЦПК України 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
р., у відповідності з якою, судам не підвідомчі скарги
на акти і дії службових осіб органів дізнання, досудового
слідства, прокуратури, суду, якщо законодавством встановлено інший
судовий порядок оскарження.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
також визначено, що до адміністративних судів
можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність
суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких
рішень, дії чи бездіяльності Конституцією чи законами України
встановлено інший порядок судового провадження.
Крім того, рішенням Конституційного суду України від
23.05.2001 року №6-рп/2001 ( v006p710-01 ) (v006p710-01)
встановлено, що згідно
положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України в редакції
1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року судам не підвідомчі скарги "на акти і дії
службових осіб... прокуратури, якщо законодавством встановлено
інший порядок оскарження".
При цьому, за змістом ст. 248-3 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року та Рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 року №
6-рп/ 2001 ( v006p710-01 ) (v006p710-01)
, оскарження окремих процесуальних
актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього
слідства і прокуратури може здійснюватись у порядку, встановленому
КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, оскільки така діяльність має свої
особливості, не належить до сфери управлінської і не може бути
предметом оскарження в порядку, визначеному Главою 31-А ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
.
Про окремі випадки щодо можливості оскарження дій прокурора
надано роз'яснення постановою Пленуму Верховного Суду України від
11.02.2005 року №1 "Про деякі питання, що виникають під час
розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання,
слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи"
( v0001700-05 ) (v0001700-05)
за змістом положень якої, розгляд скарги на
постанову про порушення кримінальної справи в порядку цивільного
судочинства не допускається. Проте бездіяльність органу дізнання,
слідчого, прокурора, що полягала у неприйнятті за заявою про
злочин жодного з рішень, передбачених ч. 2 ст. 97 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, може бути оскаржена в порядку, встановленому в Главі
31-А ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року.
Таким чином, встановлено і це вбачається з матеріалів справи,
що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі обставини справи,
перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суди першої
та апеляційної інстанцій ухвалили рішення, що відповідають вимогам
закону, чинного на момент вирішення справи. Висновки судів
достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи
письмовими доказами.
Приведені в касаційній скарзі доводи зазначені висновки судів
не спростовують і зводяться до незгоди з ними.
Відповідно до ст. 86 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, виключне право
оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм
внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом.
При вирішенні справи судами правильно застосовані норми
процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а
судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та
апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу
Центрального районного суду м. Сімферополя від 01 грудня 2003 року
та ухвалу апеляційного суду АР Крим від 10 березня 2004 року -
залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і
оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Судді:0