У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.10.2007р.
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого-судді Брайка А. I.,
суддів Голубєвої Г. К.,
Карася О. В.,
Костенка М. I.,
Федорова М. О.,
секретар судового засідання - Міненко О. М.,
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Рівненському районі
на рішення Господарського суду Рівненської області від
14.09.2004р. та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 10.11.2004р. у справі № 15/295
за позовом Державної податкової інспекції у Рівненському
районі
до:
1) Відкритого акціонерного товариства "Любомирський
вапняно-силікатний завод",
2) Дочірнього підприємства "Верена"
про визнання недійсним договору та стягнення 501 968 грн. 90
коп.,
за участю представників:
позивача - Слесарчук О. П.,
відповідача-1 - не з'явились,
відповідача-2 - не з'явились,
встановив:
Рівненською об'єднаною державною податковою інспекцією,
правонаступником якої є позивач, подано позов про визнання
недійсним господарського зобов'язання, яке виникло між
відповідачами та стягнення з 1-го відповідача в доход держави 501
968 грн. 90 коп. вартості проводу з манганінового сплаву.
Підставами для визнання зобов'язання недійсним позивачем
зазначені ст. ст. 174, 207, 208 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, Закон
України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні" ( 996-14 ) (996-14)
, ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, рішення
Малиновського районного суду м. Одеси від 12.11.2003р.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від
14.09.2004р., залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 10.11.2004р. у справі №
15/295 в позові відмовлено.
Судові рішення обгрунтовані тим, що товар, який є предметом
спірного зобов'язання, вивезений за межі митної території України
та його вартість повністю оплачена; комісійна винагорода не
виплачувалась, оскільки не був наданий звіт; з рішення
Малиновського районного суду м. Одеси від 12.11.2003р. не слідує
про визнання недійсними саме оспорюваного зобов'язання, виданих на
його виконання накладних, а також вантажно-митної декларації, що
підтверджує факт вивезення товару за межі митної території
України; первинні бухгалтерські документи за підписом Ткаченко В.
О. визнані недійсними пізніше здійснення спірної господарської
операції; факт ухилення сторонами договору від сплати податків
позивачем не доведено.
Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої
та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій (з
врахуванням пояснень його представника в судовому засіданні)
просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд
посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального
права, а саме: ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
, ст. 35 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відкрите акціонерне товариство "Любомирський
вапняно-силікатний завод" в запереченнях на касаційну скаргу
просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх
інстанцій без змін, як таких, що прийняті відповідно до норм
матеріального та процесуального права.
Дочірнім підприємством "Верена" заперечення на касаційну
скаргу не подані.
Перевіривши правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього
представника позивача, Вищий адміністративний суд України
приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
по слідуючим доводам та мотивам.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16.07.2002р. між
Відкритим акціонерним товариством "Любомирський вапняно-силікатний
завод" та Дочірнім підприємством "Верена" укладений договір
комісії згідно якого останній за винагороду прийняв обов'язки
реалізувати за межами митної території України провід з
манганінового сплаву на загальну суму 500 778 грн. 96 коп. та
перерахувати виручку комітенту.
Другий відповідач отримав зазначений товар, провів його митне
оформлення та оплатив вартість товару комітенту відповідно до
накладної № 235а від 16.07.2002р., вантажно-митної декларації №
50000/2/018850 від 30.08.2002р., платіжних доручень №№ 83-91, що
сторонами не заперечується.
Фактів ухилення сторонами договору від сплати податків
позивачем не доведено.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від
12.11.2003р. (набрало законної сили 13.12.2003р.) первинні
бухгалтерські документи Дочірнього підприємства "Верена" за
підписом Ткаченко В. О. в якості директора визнані недійсними з
моменту їх підписання.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
господарське
зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з
метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,
або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б
одним з них господарської компетенції (спеціальної
правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або
відповідного органу державної влади визнано судом недійсним
повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 208 цього Кодексу якщо господарське
зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка
завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за
наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання
обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все
одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання
однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все
одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на
відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із
сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а
одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного
стягується за рішенням суду в доход держави.
При цьому слід зазначити, що необхідною умовою для визнання
угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо
суперечливою інтересам держави і суспільства є з'ясування, у чому
конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б у однієї
із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Відповідно до абз. 11 ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
первинний документ - документ, який містить відомості про
господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для
бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні
документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій;
первинні документи повинні бути складені під час здійснення
господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після
її закінчення.
Позивачем, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, не
доведено в чому саме полягали мета і умисел відповідачів при
укладенні спірного договору завідомо суперечливі інтересам держави
і суспільства, оскільки договір стосовно вивезення товару за межі
території України та його оплати сторонами виконаний, а визнання
недійсними первинних документів не є доказом того, що сторони чи
сторона при укладанні оспорюваного договору діяли з такою метою.
При цьому саме по собі неналежне виконання певних умов
договору не може бути підставою для визнання його недійсним в
цілому.
За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм
матеріального та процесуального права, висновок судів першої та
апеляційної інстанцій про відмову в позові є вірним, рішення та
постанова прийняті відповідно чинного законодавства, а вимоги
позивача є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224,
230, 231, 254 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, -
ухвалив:
1. Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Рівненському районі без задоволення, а рішення Господарського суду
Рівненської області від 14.09.2004р. та постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 10.11.2004р. у справі №
15/295 - без змін.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та
може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 - 237, ч. 1
ст. 238 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий-суддя (підпис) Брайко А. I.
Судді (підпис) Голубєва Г. К.
(підпис) Карась О. В.
(підпис) Костенко М. I.
(підпис) Федоров М. О.
З оригіналом згідно
Відповідальний секретар Міненко О. М.