ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
головуючого: судді Фадєєвої Н.М.
суддів: Васильченко Н.В.
Гончар Л.Я.
Матолича С.В.
Харченка В.В.
при секретарі: Деревенському I.I.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду
в м. Києві справу за касаційною скаргою Одеської обласної ради на
постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06 червня
2006 року у справі за позовом Одеської міської ради до Одеської
обласної ради, Одеської обласної державної адміністрації,
Управління охорони здоров'я та медицини катастроф Одеської
обласної державної адміністрації, треті особи - Управління охорони
здоров'я Одеської міської ради, виконавчий комітет Одеської
міської ради, Управління охорони об'єктів культурної спадщини
Одеської обласної державної адміністрації, товариство з обмеженою
відповідальністю "Міський андрологічний центр" про визнання права
власності на будівлю та скасування рішення Одеської обласної
ради,-
в с т а н о в и л а:
В грудні 2005 року Одеська міська рада звернулася до суду з
позовом до Одеської обласної ради, Одеської обласної державної
адміністрації, Управління охорони здоров'я та медицини катастроф
Одеської обласної державної адміністрації, треті особи -
Управління охорони здоров'я Одеської міської ради, виконавчий
комітет Одеської міської ради, Управління охорони об'єктів
культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації,
товариство з обмеженою відповідальністю "Міський андрологічний
центр" про визнання права власності на будівлю та скасування
рішення Одеської обласної ради.
Постановою господарського суду Одеської області від 10
березня 2006 року в задоволенні позовних вимог Одеської міської
ради відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06
червня 2006 року постанову господарського суду Одеської області
від 10 березня 2006 року скасовано, позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційного
господарського суду Одеська обласна рада, в касаційній скарзі
просить його скасувати та залишити в силі рішення місцевого
господарського суду, посилаючись на неправильне застосування судом
норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду
України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи
касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд
виходив з того, що суд першої інстанції неправильно дійшов
висновку, що оскаржуване позивачем рішення Одеської обласної ради
від 24 квітня 2003 року № 154-ХХХIУ не порушує прав та
охоронюваних законом інтересів Одеської міської ради.
Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції
погодитись неможливо виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 142 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є
рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти,
земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад
сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої
спільної власності, що перебувають в управлінні районних і
обласних рад.
Згідно ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в
Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
територіальним громадам сіл, селищ, міст,
районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і
нерухоме майно.
Пункт 10 Розділу 5 цього Закону передбачає, що майно,
передане до комунальної власності областей і районів, а також
набуте на інших законних підставах, є спільною власністю
територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно
до конституції України здійснюють районні та обласні ради або
уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна
здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним
органу.
Як вбачається з матеріалів справи, Одеська обласна рада будь
якого рішення щодо відчуження будинку, розташованого у м. Одеса,
по вул. Чорноморська (Гефта), 1 не приймала.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
національні, культурні та історичні цінності є власністю народу
України. Ч.3 ст.8 цього закону передбачає, що особливості
здійснення права власності на національні, культурні та історичні
цінності визначаються спеціальним законодавством України.
Відповідно до ст. 21 Закону УРСР "Про охорону і використання
пам'яток історії та культури", виконавчі комітети обласних Рад
народних депутатів затверджують переліки пам'яток історії та
культури, а також вирішують інші питання у сфері їх охорони та
використання.
Будівля №1 по вул. Чорноморська (Гефта) у м. Одесі - особняк
Гавсевича. споруджений у 1903 році.
Рішенням виконкому Одеської обласної ради від 25.11.1974 року
№511 "О мерах по дальнейшему улучшению сохранности памятников
архитектуры в области" зобов'язано організації, підприємства та
установи незалежно від її відомчого підпорядкування, в
користуванні яких знаходяться пам'ятки архітектури, до 01.01.1975
року передати на баланс обласному відділу у справах будівництва і
архітектури пам'ятки архітектури, що знаходяться на балансі
організацій та установ та віднесені Постановою Ради Міністрів УРСР
від 24.08.1963 року № 970 ( 970-63-п ) (970-63-п)
до групи пам'яток
архітектури, що використовуються для культурно-господарських
цілей, та укласти з обласним відділом у справах будівництва і
архітектури охоронно-орендні договори.
Відповідно до п.58 Положення "Про охорону та використання
пам'яток історії культури", затвердженого Постановою Ради
Міністрів СРСР від 16.09.1982 року №865, нерухомі пам'ятки історії
та культури, які знаходяться у власності держави та можуть бути
використані в господарських та інших практичних цілях, передаються
у встановленому порядку на баланс місцевих органів охорони
пам'яток з метою надання в користування підприємствам, установам,
організаціям та громадянам. Порядок та умови використання пам'яток
встановлюється державними органами охорони пам'яток і визначаються
для кожної пам'ятки окремо, на підставі охоронного договору,
охоронно-орендного договору або охоронного зобов'язання (п.59
Положення). Такий самий порядок використання та утримання
нерухомих пам'яток містобудування і архітектури передбачений
Iнструкцією "О порядке учета, обеспечения, сохранности содержания,
использования и реставрации недвижимых памятников истории и
культуры", затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від
13.05.1986 року №203 ( v0203400-86 ) (v0203400-86)
.
Відповідно до Закону України "Про охорону та використання
пам'яток історії та культури" ( 3600-09 ) (3600-09)
1978 року пам'ятки
історії та культури могли знаходитися у державній та приватній
власності, а також у власності колгоспів, інших кооперативних
організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій. Нерухомі
пам'ятки були поділені на пам'ятки загальносоюзного,
республіканського та місцевого значення. Перелік пам'яток
республіканського значення затверджувався Радою Міністрів УРСР, а
перелік пам'яток місцевого значення - виконкомами обласних,
міських Рад народних депутатів.
22 травня 1990 року виконком Одеської обласної ради прийняв
рішення №160 "Про затвердження додаткового переліку пам'яток
містобудування і архітектури місцевого значення", яким вирішено
затвердити перелік будівель та споруд, які підлягають взяттю під
охорону як пам'ятки містобудування та архітектури місцевого
значення та спірну будівлю передано на баланс Головному управлінню
архітектури та містобудування облвиконкому та доручено цьому
управлінню передати будівлю в користування закладу охорони
здоров'я - пологовому будинку №6 міського відділу охорони здоров'я
Одеського міськвиконкому.
25.11.1991 року Одеська обласна рада прийняла рішення
№266-ХХ1 "О разграничении государствснного имущества между
собственностью областного Совета, городов областного подчинения и
районов областей", згідно якого пам'ятки історії та культури, як
окремі об'єкти права власності та об'єкти соціальної сфери, до
комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів не
передавалися.
Як вбачається з Акту приймання-передачі державного майна у
комунальну власність м. Одеси по галузі - охорона здоров'я від
12.02.1992р., на який у якості доказу права власності посилається
позивач, згідно цього Акту державне майно загальною балансовою
вартістю 63166 тис.руб. та іншими фінансово-господарськими
показниками згідно додатку передавалося без права зміни форми
власності. Крім того, у зазначеному Акті та додатку до нього
взагалі не визначені об'єкти нерухомості, що підлягали передачі.
Отже, у комунальну власність територіальної громади м. Одеси могли
перейти підприємства, установи та організації, а не об'єкти
нерухомості .
З урахуванням рішення Виконкому Одеської обласної ради № 160
від 22 травня 1990 року можна зробити висновок, що будівля №1 по
вул. Чорноморська (Гефта) була передана закладу охорони здоров'я -
пологовому будинку №6 міського відділу охорони здоров'я Одеського
міськвиконкому на підставі вищезазначеного Акту від 12.02.1992
року саме у користування.
За таких обставин, у колегії суддів не має підстав вважати
Одеську міську раду власником будівлі №1 по вул. Чорноморська
(Гефта) у м. Одеса.
Згідно ст.48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
власник може вимагати усунення будь яких порушень його права, хоч
би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і
відшкодування завданих цим збитків. За таких обставин, позивач
неправомірно звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень
цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує
певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших
суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих
відносин. Підставами для визнання акта недійсним, відповідно до
роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від
26.01.2000 року №02-5/35 ( v5_35800-00 ) (v5_35800-00)
із змінами, є
невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або
визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у
зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних
законом інтересів підприємства чи організації-позивача у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване позивачем
рішення Одеської обласної ради від 24.04.2003 року №154-ХХIУ,
по-перше, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів
Одеської міської ради. По-друге, позивачем не наведено конкретних
норм законодавства, які були порушені Одеською обласною радою при
прийнятті зазначеного рішення.
Відповідно до ст.15, п.4 ч.1 ст. 16, п.4 ч.1 ст.20 Закону
України "Про місцеві державні адміністрації України" ( 586-14 ) (586-14)
,
обласні державні адміністрації здійснюють контроль за охороною
пам'яток історії та культури, зберіганням житлового фонду,
організацією, реставрацією та використанням пам'яток архітектури
та містобудування. Крім того, згідно ст. 1 Закону України "Про
місцеві державні адміністрації" ( 586-14 ) (586-14)
обласна державна
адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до
системи органів виконавчої влади. Відповідно до ст. 13 цього ж
Закону облдержадміністрації вирішують всі питання, віднесені
законом до їх повноважень. Згідно п.6.1. Тимчасового положення про
порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого
наказом Мін'юсту України від 07.02.2002 року №7\5 (із змінами та
доповненнями), оформлення права власності на об'єкти нерухомого
майна фізичним та юридичним особам на підставі документів,
установлених законодавством, які підтверджують їх право власності
на об'єкти нерухомого майна провадиться місцевими органами
виконавчої влади. За таких обставин Одеська обласна державна
адміністрація не допускала порушень законодавства при оформленні
Свідоцтва.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів вважає, що судом
першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права.
Відповідно до ст. 226 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, підставою для
скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та
залишення в силі рішення суду першої інстанції є рішення, яке
ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд
апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо зміни
рішення.
За таких обставин постанова апеляційної інстанції підлягає
скасуванню, а касаційна скарга задоволенню.
Керуючись ст.ст. 210, 221, 226, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Одеської обласної ради задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06
червня 2006 року скасувати, постанову господарського суду Одеської
області від 10 березня 2006 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
З оригіналом згідно
Судді (підписи)
Суддя Вищого адміністративного суду
України В.В. Харченко