У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.09.2007 р. Вищий адміністративний суд України в складі
колегії суддів:
головуючого судді Ланченко Л.В.
суддів Конюшка К.В.
Нечитайла О.М.
Пилипчук Н.Г.
Степашка О.I.
при секретарі: Iльченко О.М.
за участю представників:
позивача: Захарова Ю.В.
відповідача: Вовка Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м.Запоріжжі
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 28.03.2006 р.
у справі № 5/391-АП
за позовом Відкритого акціонерного товариства
"Автотранспортне підприємство - 12327" (ВАТ "АТП-12327")
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м.Запоріжжі (СДПI по роботі з ВПП у
м.Запоріжжі)
про визнання нечинним рішення, -
ВСТАНОВИВ:
ВАТ "АТП-12327" звернулось з позовом про визнання нечинним
рішення СДПI по роботі з ВПП у м Запоріжжі про застосування
штрафних (фінансових) санкцій від 30.09.2005 р. № 0000451321/0 в
розмірі 49247,06 грн. за порушення вимог Декрету Кабінету
міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" ( 15-93 ) (15-93)
.
Постановою Господарського суду Запорізької області від
26.12.2005 р. в позові відмовлено.
Постановою Запорізькою апеляційною господарського суду від
28.03.2006 р. рішення місцевого господарського суду скасовано
частково, позов задоволено частково. Визнано нечинним рішення СДПI
по роботі з ВПП у м.Запоріжжі від 30.09.2005 р. №0000451321/0 про
застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі
41852,06 грн. В решті позову вимовлено.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою
відповідача, у якій ставиться питання, з врахуванням уточнень, про
скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі
рішення суду першої інстанції, з підстав неправильного
застосування норм матеріального та процесуального права.
Позивач у запереченнях на касаційну скаргу та його
представник у судовому засіданні касаційної інстанції просив
касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду
апеляційної інстанції - без змін.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як встановлено у справі підприємством позивача укладалися з
нерезидентами типові договори, що передбачають порядок розрахунків
у вигляді готівки. За межами території України (в Росії) водії
позивача в рахунок оплати за виконані підприємством роботи,
отримували іноземну валюту (російські рублі) готівкою. На
території України ввезена іноземна валюта продавалась касиром
підприємства в Олександрійській філії АКБ "Національний кредит" та
оприбутковувалась у гривнах по прибутковому касовому ордеру, як
виручка по міжміським перевезенням. В результаті цих операцій
позивачем було отримано іноземну валюту готівкою в розмірі
239680,24 рос.рублів, що в гривневому еквіваленті (по курсу НБУ на
день отримання валюти) складає 41852,06 грн.
Згідно ст.7 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему
валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
у
розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного
обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі
розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.
Відповідно до п.3 Правил використання готівкової іноземної
валюти на території України, затверджених постановою Правління
Національного Банку України від 26.03.1998 р. №119 ( z0245-98 ) (z0245-98)
та
зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.04.1998 р. за
№245/2685, дозволяється використання готівкової іноземної валюти
як засобу платежу при здійсненні суб'єктами підприємницької
діяльності торгівлі та наданні послуг за межами України на
транспортних засобах, що їм належать (зафрахтовані) та формуються
в Україні, у таких випадках:
а) за реалізовані товари та надані послуги на повітряних,
морських, річкових судах, у потягах та в автобусах;
б) за надані послуги з міжнародних пасажирських перевезень та
поромних переправлень у прикордонних з Україною зонах.
При цьому іноземна валюта, що ввозиться в Україну в касах
суден, потягів, поромів, автобусів, командирами літаків та яку
одержано за продані квитки, товари і перевезення багажу, підлягає
обов'язковому декларуванню на митниці та зарахуванню на
розподільчий рахунок в іноземній валюті юридичної особи-резидента
в сумах, задекларованих у митній декларації. На оригіналі митної
декларації ставиться відмітка уповноваженого банку про прийняття
готівкової іноземної валюти, а копія митної декларації залишається
в уповноваженому банку.
Однак, судами попередніх інстанцій встановлено, що при
перетинанні кордону водіями позивача декларувались валютні
цінності в усному порядку, письмового декларування грошових коштів
працівники митниці не вимагати у зв'язку з тим, що заявлені суми
не перевищували лімітів, встановлених Iнструкцією про переміщення
валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних
документів, інших банківських документів і платіжних карток через
митний кордон України для громадян, за наявності довіреності на
ввезення в Україну іноземної валюти.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з
висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для
застосування до позивача відповідальності
передбаченої п.2 ст.16 Декрету Кабінету міністрів України
"Про систему валютного регулювання і валютного контролю"
( 15-93 ) (15-93)
.
Згідно п.1 ст.9 Декрету Кабінету міністрів України "Про
систему валютного регулювання і валютною контролю" ( 15-93 ) (15-93)
валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами
України, підлягає обов'язковому декларуванню.
Відповідно до п.1 ст.10 Декрету Кабінету міністрів України
"Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
порядок, види, форми і терміни подання звітності резидентами і
нерезидентами про їх валютні операції визначаються НБУ за
погодженням з Міністерством статистики України з урахуванням
чинного законодавства України.
У відповідності з формою Декларації про валютні цінності,
підлягають декларуванню товари (роботи, послуги), що експортовані
резидентом за межі України з оплатою в іноземній валюті і за які
на звітну дату не надійшли в установлені законодавством терміни
валютні кошти на валютний рахунок резидента в уповноваженому
банку.
Враховуючи, що станом на 01.04.2003 р., 01.07.2003 р.,
01.04.2004 р., 01.07.2004 р., 01.10.2004 р., 01.01.2005 р.,
01.04.2005 р. у позивача була в наявності сума простроченої
дебіторської заборгованості в іноземній валюті за надані послуги,
що експортовані підприємством за межі України з оплатою в
іноземній валюті, однак позивачем подані довідки про відсутність
за межами України валютних цінностей та майна, висновки судів про
застосування за дане порушення відповідальності передбаченої ст.16
Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютною
регулювання і валютною контролю" ( 15-93 ) (15-93)
та Порядку застосування
штрафних санкцій за порушення валютного законодавства є вірними.
Доводи, викладені у касаційній скарзі, відхиляються судом
касаційної інстанції, оскільки вони не спростовують вищевикладеної
позиції.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає
підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення
суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової
інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі
залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 28.03.2006 р. - без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути
оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами
протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді К.В.Конюшко
О.М.Нечитайло
Н.Г.Пилипчук О.I.Степашко
Повний текст складено 27.09.2007 р.