ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого - Харченка В.В., суддів - Васильченко Н.В.,
Гончар Л.Я., Матолича С.В., Кравченко О.О., розглянувши у
попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління
Пенсійного фонду України в Путильському районі на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2006
року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в
Путильському районі до відкритого акціонерного товариства
"Путильський райагрохім" про стягнення, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 22
листопада 2005 року позовні вимоги Управління Пенсійного фонду
України в Путильському районі до відкритого акціонерного
товариства "Путивльський райагрохім" про стягнення задоволено.
Оскаржуваною постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 22 лютого 2006 року вищезазначене рішення
суду першої інстанції скасоване, у задоволенні позову відмовлено.
В основу вказаного рішення суду апеляційної інстанції
покладено висновки про недоведеність позовних вимог.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної
інстанції Управління Пенсійного фонду України в Путильському
районі звернулося з касаційною скаргою, у якій просить постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2006
року скасувати, рішення Господарського суду Чернівецької області
від 22 листопада 2005 року залишити в силі.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду
України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги
колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Пунктом 7 частини 1 статті 64 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
серед інших повноважень органам Пенсійного фонду надано право
стягувати з платників страхових внесків несплачені суми страхових
внесків.
Статтю 1 зазначеного Закону страхові внески визначено як
кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове
державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством,
що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
відшкодування виплаченої пенсії,
призначеної на пільгових умовах, не віднесено до складу внесків на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Та обставина, що фактичні витрати на виплату і доставку
пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
до
досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
є об'єктом
оподаткування збором на загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування (поряд із іншими виплатами на користь найманих
працівників) не відносить зазначені витрати до кола
загальнообов'язкових платежів.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку
пільгових пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з пунктом 15 розділу XV Прикінцевих положень Закону
України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
( 1058-15 ) (1058-15)
до приведення законодавства України у відповідність із
цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти
застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на
пільгових умовах і за вислугу років.
Однак частину другу статті 13 Закону України "Про пенсійне
забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
, яка передбачала, що підприємства та
організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до
Пенсійного фонду України плату, що покриває витрати на виплату і
доставку пенсій відповідно до пунктів "б" - "з" цієї статті до
досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12
цього Закону, в розмірі 50 процентів по пенсіях, призначених у
1991 році, 60 процентів - у 1992 році, 70 процентів - у 1993 році,
80 процентів - у 1994 році, 90 процентів - у 1995 році і 100
процентів - з 1996 року було виключено відповідно до Закону
України від 17 лютого 2000 року №1461-III ( 1461-14 ) (1461-14)
, "Про
внесення змін до деяких законів України".
Отже, в момент прийняття Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
,
Закон України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
не
передбачав обов'язку відшкодування підприємствами виплачених
працівникам відповідача пільгових пенсій на підставі статті 13
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
, що
позбавляє загальне відшкодування пільгових пенсій статусу
загальнообов'язкового платежу.
Однак згідно з абзацом четвертим підпункту 1 пункту 2 розділу
XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
підприємства та
організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до
Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і
доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на
підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо
важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій,
посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім
тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на
підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних
частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних
копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і
професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з
дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з
наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до
100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату
і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком
відповідно до цього Закону.
Отже, зазначеною нормою абзацу четвертого підпункту 1 пункту
2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
прямо визначено обов'язок відповідача стосовно відшкодування
витрат на виплату та доставку пенсій особам, які були зайняті
повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо
шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1
виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених
Кабінетом Міністрів України.
Судом апеляційної інстанції відмову у позові було вмотивовано
відсутністю доказів того, що колишнім працівникам відповідача було
призначено пенсію за зазначеним списком.
Частиною 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено, що суд касаційної інстанції
перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової
оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази,
встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були
встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу.
Викладене унеможливлює аналіз доказів, на відсутність яких
послався суд апеляційної інстанції при винесенні рішення про
відмову у позові.
Відповідно до ч.3 ст.220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд
касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення
без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що
при розгляді справи допущено неправильне застосування норм
матеріального чи порушення норм процесуального права, які
передбачені ст.ст. 225-229 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
як підстави для
зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без
розгляду або закриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну
скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної
інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та
процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана
вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують,
підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні
відсутні.
Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в
Путильському районі залишити без задоволення, а постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2006
року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, і
оскарженню не підлягає.
Головуючий /підпис/ В.В.Харченко
Судді /підпис/ С.В. Матолич
/підпис/ Л.Я.Гончар
/підпис/ Н.В. Васильченко
/підпис/ О.О.Кравченко
З оригіналом згідно
суддя Н.В.Васильченко