ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2007р. м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
Головуючої - Бим М.Є., суддів - Васильченко Н.В., Гончар
Л.Я., Леонтович К.Г., Матолича С.В., при секретарі Мельник I.В., з
участю представника позивача Губренка О.О., розглянувши у
відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого
акціонерного товариства "Старт" на рішення господарського суду
Київської області від 06.07.2005 р. та постанову Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 17.11.2005 р. по
справі № 129\20-05 за позовом Київського обласного відділення
фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного
товариства "Старт" про стягнення штрафних санкцій в сумі 3638 грн.
за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів -
в с т а н о в и л а:
Рішенням господарського суду Київської області від 06 липня
2005 р., яке залишено без змін постановою Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 17 листопада 2005 р.
задоволено позов Київського обласного відділення фонду соціального
захисту інвалідів, стягнуто із Відкритого акціонерного товариства
"Старт" штрафні санкції в сумі 3638 грн за не створення робочих
місць у 2004 році.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим,
що відповідач ухилився від працевлаштування інвалідів, оскільки до
районного центру зайнятості та управління праці і соціального
захисту населення не звертався про можливість працевлаштування та
наявність робочих місць для інвалідів.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями по справі, Відкрите
акціонерне товариство "Старт" подало касаційну скаргу, в якій
просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і
припинити провадження у справі. В обгрунтування вимог касаційної
скарги відповідач посилається на невірне застосування судами норм
матеріального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи на
предмет повноти та всебічності їх дослідження та обгрунтованості
застосування норм матеріального права до спірних правовідносин,
вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла думки, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню .
Відповідно до ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
справа адміністративної юрисдикції - переданий
на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у
якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган
місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або
інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі
законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст. 17 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
компетенція
адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних
осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень,
дій чи бездіяльності.
Вказана справа за предметом спору та складом суб'єктів спору
відноситься до справи адміністративної юрисдикції і повинна
розглядатись за нормами Кодексу адміністративної судочинства
України.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 11
від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають
зазначеним вимогам, оскільки не грунтуються на всебічному, повному
і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи
в їх сукупності.
Як встановлено по справі відповідач своєчасно подав належний
звіт по формі № 10-ПI до регіонального відділення фонду
соціального захисту інвалідів, в якому зазначив наявність одного
робочого місця для можливого працевлаштування інваліда. Відповідно
до вказаної звітності штатна чисельність працюючих на підприємстві
складає 18 осіб. Тобто наявність одного робочого місця для
можливого працевлаштування інваліда відповідає вимогам ст. 19
Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі Закон), яка передбачає, що для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми
власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Наказом Держкомстату України № 49 від 10.01.2002 р.
затверджено звіт за формою № 10-ПI, який подається підприємством
не пізніше 1 лютого після звітного періоду регіональному Фонду
України соціального захисту інвалідів.
Відповідач своєчасно надав належний звіт регіональному фонду
соціального захисту інвалідів, вказавши в ньому наявність 1
робочого місця для можливого працевлаштування інвалідів.
Вказані обставини ніким із учасників процесу не
заперечуються.
Згідно ст. 8 Закону працевлаштування інвалідів на
підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної
захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено
обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для
працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.
Тобто, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про
правомірність застосування штрафних санкцій до відповідача за
неналежне виконання ним Закону є передчасним, оскільки не
відповідає наявним доказам по справі. В матеріалах справи не
містяться докази того, звертались чи не звертались інваліди про
працевлаштування до відповідача і направлялись чи не направлялись
відповідними органами та організаціями до відповідача інваліди для
працевлаштування і чи мали місце випадки відмови у
працевлаштуванні інвалідів, якщо мали, то причини такої відмови.
Отже ухвалені по справі рішення не встановили дійсний
характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами і, як
наслідок, судом невірно застосовані норми матеріального права до
вирішення вказаних правовідносин.
Враховуючи, що касаційна інстанція відповідно до ст. 220
Кодексу адміністративного судочинства ( 2747-15 ) (2747-15)
не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні чи постанові суду чи відхилені ним,
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого
адміністративного суду України вбачає за необхідне судові рішення
та постанову скасувати, а справу направити на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно повно та
всебічно з'ясувати всі обставини справи і в залежності від
встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що
регулюють спірні правовідносини та ухвалити законне і обгрунтоване
рішення.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 227, 230,
231 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Старт"
задовольнити частково.
Рішення господарського суду Київської області від 06 жовтня
2005 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 17 листопада 2005 р. по справі № 129/20-05
скасувати, справи направити на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Головуюча /підпис/ М.Є.Бим
Судді /підпис/ Н.В.Васильченко
/підпис/ Л.Я.Гончар
/підпис/ К.Г.Леонтович
/підпис/ С.В.Матолич
З оригіналом згідно
суддя Н.В.Васильченко