Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: Панченка О.Н.

суддів: Весельської Т.Ф.

Мироненка О.В.

Смоковича М.І.

Чумаченко Т.А.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2005 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до ОСОБА_1 про стягнення податкової заборгованості, -

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкової заборгованості. Просить стягнути з відповідача заборгованість по сплаті прибуткового податку. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем недоплачений прибутковий податок з сукупного річного доходу за 2002 - 2003 роки.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2005 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 у прибуток держави 709,91 грн. заборгованості по сплаті прибуткового податку та державне мито на користь держави у сумі 51 грн.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2004 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2005 року змінено, зменшено суму заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 з 709,91 грн. до 709,10 грн. В решті рішення районного суду залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Кучерявий О.Й. звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що згідно поданої ОСОБА_1 18.03.2003 року декларації про доходи за 2002 рік сукупний прибуток відповідача склав 20208,01 грн., за 2003 рік прибуток склав 20590,19 грн. Виходячи з зазначених сум, відповідно до фінансових бухгалтерських документів податковими органами відповідачу було донараховано податкові зобов'язання, а саме: прибутковий податок у сумі 983,60 грн., а саме: 566,20 грн. - за 2002 рік та 417,40 грн. за 2003 рік, який у встановлений законодавством строк не був сплачений. Це і стало підставою для звернення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до суду з позовом.

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва на розгляді справи у суді першої інстанції уточнила розмір позовних вимог і просила стягнути з відповідача не 983,60 грн., а 709,10 грн.

Відповідно до ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 р. (далі - Декрет) з доходів, зазначених у ст.11 (доходи громадян, одержувані ними від підприємств, установ, організацій і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності не за місцем основної роботи), податок обчислюється за ставками, наведеними у п.2, 3 і 4 ст.7, утримується з джерела виплати і перераховується до бюджету в порядку, встановленому ст.10 цього Декрету. При визначенні оподатковуваного доходу в джерела виплати не виключається сума встановленого чинним законодавством неоподатковуваного мінімуму і не надаються пільги, передбачені ст.6 цього Декрету.

Після закінчення календарного року громадяни, крім тих, які одержували доходи лише за місцем основної роботи зобов'язані у строки, визначені законом, подати до податкового органу за місцем проживання декларацію про суму сукупного доходу, одержаного як за основним, так і не основним місцем роботи. Особи, які одержують доходи не за основним місцем роботи, зобов'язані вести облік доходів і витрат, пов'язаних з одержанням цих доходів, за формою і у порядку, встановленому Головною державною податкової інспекцією України.

Починаючи з 01.01.1993 р., громадяни сплачують прибутковий податок відповідно до Декрету, яким визначено коло платників прибуткового податку, об'єкти і ставки оподаткування.

Згідно зі статтею 2 Декрету об'єктом оподаткування у громадян є сукупний оподаткований доход за календарний рік.

Пункт 1 ст.7 Декрету передбачає сплату прибуткового податку з сукупного оподаткованого доходу громадян за місцем основної роботи (служби, навчання), тобто з доходу, отриманого в результаті основної, систематичної діяльності громадянина, що носить постійний характер, який обчислюється за ставками прогресивного оподаткування доходів громадян, встановленими Указом Президента України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян" від 13.09.1994 р. №519 (519/94) із подальшими змінами.

Доход громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, і аналогічно до нього - доход, який отримують громадяни не за місцем основної роботи (за сумісництвом, за виконання разових робіт тощо) - тобто додатково отриманий доход за виконання робіт, які не є постійним видом діяльності громадянина і основним джерелом отримання ним доходу, оподатковується відповідно до п.3 ст.7 Декрету в розмірі 20 відсотків.

Таким чином, Декретом, окрім як у п.1 ст.7, не встановлено інших ставок для обчислення прибуткового податку із сукупного оподатковуваного доходу громадян.

Тому, оскільки чинним законодавством передбачена тільки одна шкала ставок для обчислення прибуткового податку із сукупного оподатковуваного доходу громадян, вона повинна застосовуватись до всіх об'єктів оподаткування, у тому числі і до доходу скаржника, об'єктом оподаткування якого також є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік.

Розділом 1 Декрету відповідно до положень Указу Президента України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян" №519/94 від 13.09.1994 р. (519/94) закладено принцип рівного підходу до оподаткування доходів всіх громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, незалежно від джерел отримання цих доходів, який реалізується шляхом обчислення податку із сукупного річного доходу, який складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів за ставками прогресивного оподаткування при дотриманні відповідних гарантій (неоподаткований мінімум та виключення деяких виплат з переліку оподатковуваних доходів - ст.5, 6 Декрету).

Крім того, ухвалою Конституційного суду України від 21.03.2002 р. №9-у/2002 (v009u710-02) (справа №2-17/2002) було відмовлено у відкритті конституційного провадження в справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) Указу Президента України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян".

Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що даний Указ прийнято відповідно до положень Конституції (Основного Закону) України від 20.04.1978 р. (п.7-4 ст.114-5). Згідно з цією конституційною нормою Президент України мав повноваження ухвалювати "укази з питань економічної реформи, неврегульованих законами України, які діють до прийняття відповідних законів". Положення цього Указу застосовуються з 1996 р. Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України для розрахунку надходжень від податків, зборів (обов'язкових платежів), а також визначення сум штрафів за адміністративні правопорушення.

Статтею 23 Декрету передбачено видачу Головною державною податковою інспекцією України Інструкції щодо застосування Декрету.

Інструкція про прибутковий податок з громадян, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 р. за №12 (z0064-93) , та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 р. за №64, і є невід'ємною частиною Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) .

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, які обґрунтовано задовольнили позов Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, оскільки нарахування заборгованості прибуткового податку за основним платежем та пені відповідачу проведено правильно за відповідною методикою нарахування податку, згідно з вимогами чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які зазначені у статтях 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, і підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2005 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до ОСОБА_1 про стягнення податкової заборгованості - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.