К-35813/06 Про виведення квартири зі складу службових - Текст документа

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації та Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району "Печерськжитло" про зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обгрунтування своїх вимог вказував, що з 1995 року працює у житловому господарстві Печерського району м. Києва і в 2000 році в зв'язку із характером роботи отримав службове приміщення для проживання - квартиру АДРЕСА_1 в м. Києві.

Посилаючись на те, що він пропрацював у житловому господарстві Печерського району м. Києва більше 10 років, а тому вважав, що відповідно до "Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР", затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988р. №37, має право на вказану квартиру, звертався до відповідачів із заявами про виведення цього жилого приміщення з числа службових та надання її йому у користування, однак в цьому йому було відмовлено.

Вважав, що такі дії відповідачів порушують його права, в зв'язку з чим просив зобов'язати Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району "Печерськжитло" звернутись до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації із клопотанням про виведення квартири АДРЕСА_1 в м. Києві зі складу службових та зобов'язати Печерську районну у м. Києві державну адміністрацію вирішити вказане питання.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано КПУЖГ "Печерськжитло" звернутись до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації з клопотанням про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 у м. Києві та зобов'язано районну державну адміністрацію розглянути це клопотання.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2006 року це судове рішення скасовано, провадження у справі закрито.

В касаційній скарзі ОСОБА_1, з посиланням на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову місцевого суду.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і закриваючи провадження у справі, апеляційний суд помилково виходив з того, що даний спір не є публічно-правовим, тобто ця справа не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом ст. 3 цього ж Кодексу справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 13 Житлового кодексу Української РСР (5464-10) державне управління в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду здійснюється Радою Міністрів СРСР, Радою Міністрів Української РСР, виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів, міністерствами, державними комітетами і відомствами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.

Як видно з матеріалів справи, позивач порушує питання про виведення квартири, в якій він проживає, зі складу службових.

Згідно ст. 118 Житлового кодексу Української РСР (5464-10) службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів (частина 6 "Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР", затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. N 37).

Слід зазначити, що згідно ст.ст. 118 та 140 Конституції України (254к/96-ВР) особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, які відповідно до частини третьої статті 133 мають спеціальний статус, визначаються окремими законами України, і до прийняття таких законів виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації (пункт 10 розділу XV "Перехідні положення").

Законом України "Про столицю України - місто-герой Київ" (401-14) визначено спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

Особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві визначені в Законі України "Про столицю України - місто-герой Київ" (401-14) і полягають в тому, що місцеве самоврядування в місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради, які утворюють відповідно власні виконавчі органи (частина перша статті 8, стаття 10).

При цьому міська та районні в місті Києві ради на підставі цього Закону вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві (пункт 2 розділу VII "Прикінцеві положення").

Таким чином, до законодавчо визначених функцій відповідача - Печерської районної у м. Києві ради в галузі державного управління житловим фондом відноситься вирішення питання про виключення зі складу службових квартир, що знаходяться у власності відповідної територіальної громади.

Дії чи рішення відповідача при вирішенні цього питання є реалізацією його владних управлінських функцій в сфері житлового забезпечення, а відтак їх оскарження повинно відбуватись в порядку адміністративного судочинства.

Однак суд апеляційної інстанції не врахував наведеного і дійшов помилкового висновку про те, що дана справа не є публічно-правовим спором і закрив провадження у справі, чим допустив порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, а також те, що рішення суду першої інстанції фактично не переглядалось у апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 227 КАС України (2747-15) оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції слід скасувати, а справу направити для продовження апеляційного розгляду.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 227, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2006 року скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України (2747-15) рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.