ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.
Суддів - Гончар Л.Я, Маринчак Н.Є., Рибченка А.О., Юрченка
В.В.
розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу
Приватного підприємства агрофірма "Верес" на рішення
господарського суду Сумської області від 16.02.2006р. та ухвалу
Харківського апеляційного господарського суду від 13.06.2006р. у
справі за позовом Сумського міського центру зайнятості до
Приватного підприємства агрофірма "Верес" про стягнення
заборгованості, -
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач Сумський міський центр зайнятості звернувся до
господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій
просив стягнути з ПП агрофірми "Верес" недоїмку в розмірі 6137, 24
грн. на користь держави в особі Сумського міського центру
зайнятості населення, в тому числі 5031, 19 грн. заборгованості по
сплаті страхових внесків до Фонду загальнообов"язкового державного
соціального страхування на випадок безробіття та пені в сумі 1106,
05 грн. за несплату страхових внесків.
Рішенням господарського суду Сумської області від
16.02.2006р. задоволено позовні вимоги Сумського міського центру
зайнятості.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від
13.06.2006р. апеляційна скарга Приватного підприємства агрофірма
"Верес" залишена без задоволення, рішення господарського суду
Сумської області від 16.02.2006р. - без змін.
Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями,
Приватне підприємство агрофірма "Верес" звернулося з касаційною
скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить
скасувати вищезазначені судові рішення, посилаючись на порушення
норм матеріального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст.. 22 Закону України "Про зайнятість населення, ст..
8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування на
випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
Фонд соціального страхування
України на випадок безробіття є загальнодержавним цільовим фондом,
самостійною фінансовою системою і утворюється на державному та
місцевому рівнях за рахунок асигнувань державного і місцевого
бюджетів, розмір яких встановлюється Верховною Радою України;
зборів на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття
; коштів служби зайнятості, отриманих на надання платних послуг
підприємствам і організаціям, і частини прибутку підприємств,
установ та організацій, що створюються державною службою
зайнятості. Відповідно до ст.. 16 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття"
( 1533-14 ) (1533-14)
джерелами формування коштів Фонду, у тому числі є
страхові внески страхувальників. Діяльність державної служби
зайнятості населення фінансується за рахунок коштів Фонду. Стаття
38 вищезазначеного Закону передбачає відповідальність за
несвоєчасну та неповну сплату страхових внесків страхувальниками.
На підставі п. 2 ст. 1 Закону України "Про розмір внесків на
деякі види загальнообов'язкового державного соціального
страхування" від 11.01.2001р. ( 2213-14 ) (2213-14)
відповідач повинен був
перерахувати позивачу внески в розмірі, встановленому діючим
законодавством від суми фактичних витрат на оплату праці найманих
працівників, що включають витрати на виплату основної та
додаткової заробітної плати, інші компенсаційні виплати, у тому
числі в натуральній формі, що визначають згідно з
нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону
України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ) (108/95-ВР)
та підлягають обкладенню
прибутковим податком з громадян - для найманих працівників - 0,5 %
від суми оплати праці.
Суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач в порушення
ст.. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
самостійно не
відрахував передбачені чинним законодавством внески, у зв'язку з
чим Фонд загальнообов"язкового державного соціального страхування
на випадок безробіття не може своєчасно проводити виплати
забезпечення, тобто не реалізує гарантоване державою право на
соціальний захист.
Як встановлено судом, в період з 01.09.2005р. по 20.09.2005р.
спеціалістами центру зайнятості була проведена перевірка
правильності нарахування, своєчасності і повноти перерахування
страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування України на випадок безробіття, що підтверджується
актом перевірки № 300 від 01.09.2005р. В ході перевірки було
встановлено прострочену заборгованість в сумі 5031 грн. 19 коп. та
нараховано пеню в сумі 1106 грн. 05 коп. за несплату страхових
внесків. Таким чином, підлягає стягненню недоїмка в сумі 6137 грн.
24 коп., яка виникла в III кварталі 2005р., згідно результатів
перевірки.
Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
та "Про розмір
внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального
страхування" ( 2213-14 ) (2213-14)
чітко визначили, що роботодавці повинні
сплачувати страхові внески до Фонду загальнообов'язкового
державного страхування України на випадок безробіття в
установлених розмірах незалежно від того, яку систему
оподаткування вони обрали.
Частиною 2 прикінцевих положень Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
встановлено, що до приведення
законодавства України у відповідність з цим Законом, закони та
інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не
суперечить цьому Закону.
Крім того, згідно Закону України "Про внесення змін до ст.. 9
Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок"
( 414-14 ) (414-14)
платники фіксованого сільськогосподарського податку,
яким є відповідач не звільняються від сплати коштів на обов"язкове
соціальне страхування і здійснюють відрахування в розмірах і
порядку, передбачених законодавством.
Таким чином, суд дав вірну юридичну оцінку обставинам справи
та правильно застосував норми матеріального та процесуального
права.
Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції залишає касаційну
скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає,
що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм
матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень
чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку про наявність
підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу Приватного підприємства агрофірма "Верес"
залишити без задоволення, а рішення господарського суду Сумської
області від 16.02.2006р. та ухвалу Харківського апеляційного
господарського суду від 13.06.2006р. - без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню
не підлягає.
Судді :