ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 серпня 2007 року у м. Києві колегія суддів Вищого
адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Бутенка В.I.,
суддів: Лиски Т.О., Панченка О.I., Штульмана I.В., Юрченка
В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в порядку
касаційного провадження адміністративну справу за скаргою ОСОБА_1
на дії начальника управління Пенсійного фонду України в м.
Мукачево Закарпатської області за касаційною скаргою ОСОБА_1 на
рішення Мукачівського міського суду Закарпатської області від 12
березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської
області від 1 липня 2004 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою на рішення
Мукачівського міського суду Закарпатської області від 12 березня
2004 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 1
липня 2004 року у справі за її скаргою на дії начальника
управління Пенсійного фонду України в м. Мукачево.
Зазначає, що в березні 2004 року вона звернулася до суду із
зазначеною скаргою, посилаючись на те, що вона 40 років
пропрацювала на посаді секретаря судового засідання Мукачівського
районного суду і з цієї посади в січні 1991 році вийшла на пенсію
за віком. На даний час посада секретаря судового засідання
віднесена до категорії державних службовців, і вона звернулася до
відповідача про призначення їй пенсії державного службовця, проте
їй було відмовлено у призначенні такої пенсії. Вважаючи відмову
незаконною, просила визнати дії відповідача незаконними та
зобов"язати його задовольнити її заяву.
Рішенням Мукачівського міського суду Закарпатської області
від 12 березня 2004 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 було
відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 1 липня
2004 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а рішення
Мукачівського міського суду Закарпатської області від 12 березня
2004 року залишено без змін.
Вказуючи на допущені, на її думку, судами першої та
апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та
матеріального законодавства, що призвело до постановлення
неправильних судових рішень, скаржник просить скасувати
постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанції
та постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної
скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по
суті встановлено, що в 1991 році ОСОБА_1 на підставі Закону
України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року
( 1788-12 ) (1788-12)
була призначена пенсія за віком.
Відповідно до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 3
березня 1995 p. N 131 ( 131-95-р ) (131-95-р)
"Про віднесення посад
працівників апарату судів та арбітражних судів до категорій посад
державних службовців" та від 24 лютого 2003 року № 88
( 88-2003-р ) (88-2003-р)
"Про віднесення посад працівників апарату судів
зазначеної юрисдикції до відповідних категорій посад державних
службовців" посада секретаря судового засідання, ким працювала
ОСОБА_1, віднесена до категорії посад державних службовців.
Проте ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком до прийняття
Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №
3723-XII ( 3723-12 ) (3723-12)
(набув чинності 28 грудня 1993 року).
Конституційний суд України у Рішенні від 9 лютого 1999 року
зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші
нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип
закріплений у частині першій статті 58 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба
розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом
чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події,
факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт,
під час дії якого вони настали або мали місце.
Зворотна дія в часі законів та інших нормативно-правових
актів може мати місце лише у випадках, коли вони пом'якшують або
скасовують відповідальність особи.
Оскільки Закон України "Про державну службу" від 16 грудня
1993 року ( 3723-12 ) (3723-12)
не пом'якшує та не скасовує відповідальність
особи, то він зворотної дії у часі не має.
Наведене стверджується і пунктом 2 Прикінцевих положень
Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну
службу" від 16 січня 2003 року №432-IV ( 432-15 ) (432-15)
, який визначає,
що порядок перерахунку пенсій, передбачений цим Законом
поширюється на пенсіонерів, яким пенсія державних службовців
призначена з дня набрання чинності Законом України "Про державну
службу" ( 3723-12 ) (3723-12)
.
Виходячи з вищенаведеного суди першої та апеляційної
інстанції прийшли до обгрунтованого висновку, що дія Закону
України "Про державну службу" ( 3723-12 ) (3723-12)
не має зворотної сили і
не поширюється на ОСОБА_1, якій була призначена пенсія до набрання
чинності цим Законом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд
касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та
визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому
рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу.
Згідно з ч.3 ст.211 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
підставами
касаційного оскарження є порушення судами норм матеріального чи
процесуального права.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові
рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної
інстанції не допустили порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів
порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не
могло призвести до неправильного вирішення справи.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що
оскаржувані судові рішення постановлені з дотриманням норм
матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги
висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються,
підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне
відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись ст. ст.210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення
Мукачівського міського суду Закарпатської області від 12 березня
2004 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 1
липня 2004 року - без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає, крім випадків,
передбачених ст..237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий: Бутенко В.I.
Судді: Лиска Т.О.
Панченко О.I.
Штульман I.В.
Юрченко В.В.