ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" серпня 2007 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Фадєєвої Н.М.,
Суддів: Маринчак Н.Є., Гордійчук М.П., Костенка М.I.,
Рибченка А.О.
при секретарі: Каліушко Ф.А.
за участю представників:
позивача: Коробейнікової I.Л.
розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1. - ОСОБА_2.
на ухвалу апеляційного суду м.Києва від 22 липня 2004р.
у справі №2-1515/14
за скаргою ОСОБА_1.
до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку
про визнання недійсним нормативного акту - Положення "Про
надання адміністративних даних депозитарними установами, що
здійснюють депозитарну діяльність зберігача цінних паперів", -
встановив:
У лютому 2004 року заявник звернувся до Голосіївського
районного суду м.Києва зі скаргою у порядку ст.248-1 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
на рішення Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку у якій просив визнати недійсним рішення ДКЦПФР від
12.09.2003р. №264 про затвердження Положення "Про надання
адміністративних даних депозитарними установами, що здійснюють
депозитарну діяльність зберігача цінних паперів" з тих підстав, що
при затвердженні цього Положення ДКЦПФР порушила вимоги
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та інших нормативних актів
стосовно повноважень ДКЦПФР а також стосовно збирання та поширення
конфіденційної інформації.
Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від
26.03.2004р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва
від 22.07.2004р., у задоволенні скарги відмовлено на підставі
того, що оспорюване рішення ДКЦПФР від 12.09.2003р. №264 прийняте
комісією в межах наданих їй законом повноважень, а інтереси
заявника скарги не порушені.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій
заявник скарги подав касаційну скаргу, у якій ставить питання про
скасування оспорюваних судових рішень і направлення справи до суду
апеляційної інстанції на новий розгляд. Вимоги касаційної скарги
обгрунтовує неправильним застосуванням норм матеріального права,
недотриманням вимог Конституції та законів України стосовно
повноважень ДКЦПФР а також стосовно збирання та поширення
конфіденційної інформації,
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у
скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями Державна
комісія з цінних паперів та фондового ринку прийняла рішення
ДКЦПФР від 12.09.2003р. №264 про затвердження Положення "Про
надання адміністративних даних депозитарними установами, що
здійснюють депозитарну діяльність зберігача цінних паперів, яким,
зокрема, встановила обов'язок установ, які здійснюють депозитарну
діяльність зберігача цінних паперів надавати до ДКЦПФР інформацію
про власника цінних паперів із зазначенням найменування юридичної
особи, прізвища ім'я та по батькові фізичної особи,
місцезнаходження, кількість акцій, частку у статутному фонді
емітента, іншу інформацію, яка стала відома у процесі професійної
діяльності зберігача.
Відповідно до вимог ст.19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до
яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством. Органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Статтею 32 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлено, що
ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя,
крім випадків, передбачених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення
конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків,
визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки,
економічного добробуту та прав людини.
Згідно з вимогами ст.6 Закону України "Про державне
регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996
року ( 448/96-ВР ) (448/96-ВР)
N448/96-ВР Державна комісія з цінних паперів та
фондового ринку є державним органом, підпорядкованим Президенту
України і підзвітним Верховній Раді України. До системи цього
органу входять Державна комісія з цінних паперів та фондового
ринку, її центральний апарат і територіальні органи. Державна
комісія з цінних паперів та фондового ринку розробляє і затверджує
з питань, що належать до її компетенції, акти законодавства,
обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами
виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками
ринку цінних паперів, їх об'єднаннями, контролює їх виконання.
Стаття 23 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992
року ( 2657-12 ) (2657-12)
N2657-XII встановлює, що забороняється збирання
відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком
випадків, передбачених законом. Iнформація про особу охороняється
Законом..
Пунктами 1 та 2 Положення "Про Державну комісію з цінних
паперів та фондового ринку", затвердженого Указом Президента
України від 14 лютого 1997 року N142/97 ( 142/97 ) (142/97)
Державна
комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія) є
центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Президентові
України і підзвітним Верховній Раді України. Комісія у своїй
діяльності керується Конституцією України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, законами
України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами
і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також цим
Положенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 30 жовтня
1997 року ( v005p710-97 ) (v005p710-97)
N5-зп у справі N18/203-97 частину
четверту статті 23 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
треба розуміти так, що забороняється не лише збирання, а й
зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації
про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених
законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного
добробуту, прав та свобод людини. До конфіденційної інформації,
зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан,
релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий
стан та інші персональні дані).
За таких обставин попередні судові інстанції правомірно
дійшли висновку про те, що Державна комісія з цінних паперів та
фондового ринку є державним органом, підпорядкованим Президенту
України і підзвітним Верховній Раді України, який розробляє і
затверджує з питань, що належать до її компетенції, акти
законодавства, обов'язкові для виконання центральними та місцевими
органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування,
учасниками ринку цінних паперів, їх об'єднаннями, контролює їх
виконання.
Але, при розгляді справи судами першої та апеляційної
інстанції не було вжито заходів для встановлення фактичних
обставин стосовно того, що банківська установа, акціонером якої є
скаржник, заявляла йому вимогу стосовно надання конфіденційної
інформації, статутними чи іншими документами банку обумовлена
конфіденційність інформації стосовно акціонера і необхідність його
згоди на надання її до ДКЦПФР. У справі також відсутні дані про
надходження таких вимог від ДКЦПФР до банку.
За таких обставин висновки попередніх судових інстанцій про
те, що ДКЦПФР при винесенні оспорюваного рішення діяла в межах
своєї компетенції без порушення вказаних вище вимог Конституції,
законів, рішення Конституційного Суду України та інших нормативних
актів не можна визнати законними та обгрунтованими.
Частиною 2 ст.227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено, що
підставою для скасування судових рішень судів першої та (або)
апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий
розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права,
які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи
і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції
Тому рішення судів першої та апеляційної інстанції необхідно
скасувати з направленням справи на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, -
ухвалив:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1. - ОСОБА_2.
задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від
26.03.2004р. та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 22.07.2004р.
скасувати, направити справу до суду першої інстанції на новий
розгляд у іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до
Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття
таких обставин.
Головуючий (підпис)
Судді (підписи)
З оригіналом згідно: