ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2007 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Гуріна М.I.
суддів Весельської Т.Ф.
Гаманка О.I.
Нечитайла О.М.
Юрченка В.В.
при секретарі судового засідання Міненку I.М.
за участю представника Головного управління з питань
надзвичайних ситуацій України у Полтавській області Лобач Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ОСОБА_1на рішення Київського районного суду міста Полтави від
23.09.2004 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області
від 10.03.2005 року у справі за позовом ОСОБА_1до Головного
управління з питань надзвичайних ситуацій України у Полтавській
області, управління Державного казначейства України у Полтавській
області, Державного казначейства України про стягнення грошової
допомоги, -
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2001 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до
управління пожежної охорони управління Міністерства внутрішніх
справ України в Полтавській області про стягнення грошової
допомоги у розмірі 5 543, 75 грн.
У зв'язку з реорганізацією управління пожежної охорони
управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській
області до участі в якості відповідача залучений правонаступник -
Головне управління з питань надзвичайних ситуацій України у
Полтавській області. Крім того, судом до участі у справі залучені:
управління Державного казначейства України у Полтавській області,
Державне казначейство України.
В обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що при
звільненні йому була виплачена грошова допомога у розмірі п'яти
місячних посадових окладів, а повинна бути виплачена у
відсотковому відношенні до місячного грошового утримання за 25
календарних років.
Справа розглядалась неодноразово.
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від
23.09.2004 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 10.03.2005
року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач
звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення
Київського районного суду міста Полтави від 23.09.2004 року та
ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 10.03.2005 року,
а рішення Київського районного суду міста Полтави від 22.01.2002
року, яким було задоволено позов (скасоване ухвалою апеляційного
суду Полтавської області від 10.03.2005 року з направленням справи
на новий розгляд), залишити в силі, посилаючись на неправильне
застосування судами норм матеріального та порушення норм
процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши
доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм
матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у
справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів Вищого
адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Порядок виходу на пенсію особового складу органів внутрішніх
справ регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб,
звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) (2262-12)
(попередня назва - "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців,
осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ")
та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393
"Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати
пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу,
прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та
військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового
складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" ( 393-92-п ) (393-92-п)
.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що
позивач звільнився із органів внутрішніх справ 10.05.2000 року за
станом здоров'я. При звільненні позивачу була виплачена грошова
допомога у розмірі п'яти посадових окладів відповідно до постанови
Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 ( 393-92-п ) (393-92-п)
(у редакції на момент звільнення).
Відповідно до пункту 10 цієї постанови до 08.01.2000 року при
звільненні зі служби особи начальницького складу органів
внутрішніх справ отримували грошову допомогу у розмірі п'яти
грошових утримань, а грошову допомогу у розмірі 50 відсотків
місячного грошового забезпечення отримував і особовий склад
органів внутрішніх справ, починаючи з 08.01.2000 року, а загальний
розмір грошової допомоги при звільненні не перевищував п'яти
місячних посадових окладів.
Указом Президента України від 23.06.2001 року "Про скасування
деяких положень пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від
17.07.1992 року № 393" ( 463/2001 ) (463/2001)
стосовно обмежень по виплаті
особам рядового і начальницького органів внутрішніх справ розміру
грошової допомоги при звільненні до п'яти місячних окладів та
визнані такими, що суперечать статті 15 Закону України "Про
соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх
сімей" ( 2011-12 ) (2011-12)
та статей 5, 12 Закону України "Про пенсійне
забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового
складу органів внутрішніх справ скасовано абзац третій та друге
речення абзацу четвертого пункту 10 постанови Кабінету Міністрів
України від 17.07.1992 року № 393 ( 393-92-п ) (393-92-п)
", яким грошова
допомога при звільненні нараховувалась відповідно до посадового
окладу і її розмір не перевищував п'яти місячних окладів.
Тільки після набрання чинності зазначеним Указом Президента
України і починаючи з 14.07.2001 року особи, звільненні з органів
внутрішніх справ, почали отримувати грошову допомогу при
звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення
за кожний повний календарний рік служби без обмеження розміру
грошової допомоги п'ятьма окладами.
Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що
позивачу нарахована і виплачена грошова допомога при звільненні
відповідно до закону.
Доводи касаційної скарги про те, що судами зроблений
неправильний висновок про те, що лише після набрання чинності
Указом Президента України від 23.06.2001 року "Про скасування
деяких положень пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від
17.07.1992 року № 393 ( 463/2001 ) (463/2001)
( 393-92-п ) (393-92-п)
" до осіб, які
звільняються з органів внутрішніх справ не застосовується
обмеження грошової допомоги при звільненні п'ятьма посадовими
окладами, не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції,
оскільки дія закону чи іншого нормативно-правового акту
поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним
чинності.
Отже, при ухваленні рішень суди дійшли вичерпних юридичних
висновків щодо встановлених обставин справи і правильно
застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та
процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про
те, що при розгляді справи судами було допущено неправильне
застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального
права, що призвело до неправильного вирішення спору.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає залишенню без
задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 230 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд -
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а рішення
Київського районного суду міста Полтави від 23.09.2004 року та
ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 10.03.2005 року -
без змін.
Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків,
встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий (підпис) М.I. Гурін Судді (підпис) Т.Ф. Весельська
(підпис) О.I. Гаманко (підпис) О.М. Нечитайло (підпис) В.В.
Юрченко