ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Бим М.Є., Гордійчук М.П., Кравченко О.О., Леонтович
К.Г.,
Чалого С.Я.
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною
скаргою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів на постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 16 лютого 2006 року по справі №26/339-05-8956 за позовом
Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до приватного підприємства "Фолкен" про стягнення штрафних санкцій
в сумі 2883,33 грн. за незабезпечення нормативу робочих місць для
працевлаштування інвалідів у 2004 році, -
встановила:
В жовтні 2005 року Одеське обласне відділення Фонду
соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до
приватного підприємства "Фолкен" в якому просив стягнути суму
штрафних санкцій за незабезпечення нормативу робочих місць для
працевлаштування інвалідів у 2004 році в розмірі 2883,33 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що за 2004 рік відповідач
повинен був створити 1 робоче місце призначеного для
працевлаштування інвалідів, але останнім фактично не було створено
жодного місця чим порушено ст.19 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
. Дана
обставина, на думку позивача, є підставою для накладення штрафних
санкцій на підприємство.
Рішенням господарського суду Одеської області від 05.12.2005
року позов Одеського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів задоволено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
16.02.2006 року рішення суду першої інстанції скасовано. В
задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із постановленим по справі судовим рішенням
суду апеляційної інстанції позивач подав до Вищого
адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.02.2006 року скасувати та залишити в силі рішенням
господарського суду Одеської області від 05.12.2005 року,
посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального
права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(в редакції на момент
виникнення спору) для підприємств (об'єднань), установ і
організацій незалежно від форми власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих.
Відповідно до ст.20 вказаного Закону підприємства
(об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності
і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж
установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19
цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду
соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких
визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на
відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації
за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і
організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку,
який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і
зборів (обов'язкових платежів).
Разом з тим, ст.18 вищезазначеного Закону передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами
місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві,
де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних
у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій
медико-соціальної експертизи.
Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно
від форм власності і господарювання), які використовують працю
інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з
урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати
інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним
законодавством.
Згідно Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 року N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
) робоче
місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої
площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
(далі - підприємство) незалежно від форм власності та
господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робочим місцем інваліда може бути:
звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням
фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його
працевлаштування;
спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце,
обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і
пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи
нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації
медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і
знань інваліда. Це робоче місце може бути створено як на
виробництві, так і вдома.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно
відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів
відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією
підприємства за участю представників МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і
введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Місцеві органи соціального захисту населення разом із
громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій
МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і знань
готують пропозиції щодо створення нових робочих місць, у тому
числі для роботи з гнучкими формами зайнятості, і передають їх
відділенням Фонду соціального захисту інвалідів і центрам
зайнятості.
Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць
для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, оскільки створення робочого місця здійснюється
при наявності особи відповідної категорії, так як конкретні вимоги
відносно робочого місця встановлені в його індивідуальній програмі
реабілітації, робоче місце є створеним, якщо воно введено в дію
шляхом працевлаштування інваліда, а не утворено фізично.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про зайнятість
населення" ( 803-12 ) (803-12)
підприємства, установи і організації,
незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані
сприяти проведенню державної політики зайнятості на основі:
працевлаштування визначеної місцевими державними адміністраціями,
виконавчими органами відповідних рад кількості осіб, які
потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах
конкурувати на ринку праці; інформування працівників про наявність
вакантних робочих місць (посад), у тому числі з неповним робочим
часом.
Частиною 4 статті 20 даного Закону передбачено, що
підприємства, установи і організації незалежно від форми власності
реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням
як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного
соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця
подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про
наявність вільних робочих місць (вакансій) та про працівників, які
працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено
трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм
виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк -
про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому
законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї,
порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою
відповідальність, передбачену законодавством.
Згідно п.1.2. Iнструкції щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках"
і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників" (затверджено наказом
Державного комітету статистики України від 6 липня 1998 р. N 244
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 р. за N
464/2904) підприємства, установи і організації (надалі -
підприємства), розташовані на території відповідного регіону,
незалежно від форм власності і господарювання та відомчої
підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній
службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць
(вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".
Відповідно до п.2.1. звіт за формою N 3-ПН подається
підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання,
місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно.
У графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до
статті 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про
зайнятість населення" ( 665/97-ВР ) (665/97-ВР)
, для працевлаштування
громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних
умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів,
студентів, інвалідів.
Виходячи з аналізу положень Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
суд
апеляційної інстанції прийшов до обгрунтованих висновків, що
обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів
не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати
інвалідів на створені робочі місця.
Як встановлено судами попередніх інстанцій в 2004 році
норматив для працевлаштування інвалідів на підприємстві становив 1
чоловік. Фактично відповідачем було працевлаштовано 1 інваліда.
Та обставина, що інвалід пропрацював на підприємстві не
повних 12 місяців не може бути підставою для стягнення штрафних
санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів, про що вірно зазначив апеляційний суд,
адже ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
не пов'язує настання
відповідальності з тривалістю роботи на підприємстві.
Згідно ст.19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
правовий
порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто
не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством.
Оскільки відповідачем було вжито всі передбачені чинним на
момент виникнення спору законодавством заходи спрямовані на
працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, а обов'язок
щодо безпосереднього пошуку інвалідів на підприємство не
покладено, апеляційний суд прийшов до вірних висновків про
відсутність підстав накладення на приватне підприємство "Фолкен"
штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування
інвалідів.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове
рішення - без змін, якщо визнає, що суд не допустив порушень норм
матеріального і процесуального права при ухваленні судового
рішення чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають
підстав для висновку про неправильне застосування судом норм
матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло
призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд
виніс законне і обгрунтоване рішення, яке постановлене з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав
для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України, -
ухвалила:
Касаційну Одеського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів відхилити.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.02.2006 року залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді: (підписи)
З оригіналом згідно: