Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів: Бим М.Є., Гончар Л.Я., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за касаційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення господарського суду Запорізької області від 01 липня 2005 року, у справі № 11/185 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зелений Гай", про стягнення штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця,-

ВСТАНОВИЛА:

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ТОВ "Агрофірма "Зелений Гай", про стягнення штрафних санкцій в розмірі 15822,60 грн. за незайняті інвалідами робочі місця в 2004р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 01 липня 2005 року в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.

Згідно ч.1 ст.20 цього Закону, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Робоче місце інваліда, згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, № 314 (314-95-п) зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, № 19 (19-2002-п) , - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Як встановлено судом першої інстанції, середньооблікова чисельність інвалідів, яка повинна була працювати у відповідача в 2004р., складає 10 чоловік. Фактично середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві, склала 6 чоловік. Відповідач інформував про це шляхом подання звітності.

Відповідно до чинного законодавства обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати, та судом не встановлено фактів відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач здійснив належні від нього заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів і не може нести відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи допущені порушення норм матеріального або процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч.3 ст.220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст.220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України   (2747-15) , колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а рішення господарського суду Запорізької області від 01 липня 2005 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.