ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого: судді Чалого С.Я.,
суддів: Гордійчук М.П., Бим М.Є., Гончар Л.Я., Кравченко О.О,
при секретарі: Безпалому Д.В.,
за участю представників сторін: Копійко Ю.В., Шабашної А.О.,
Карагодіної С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві
касаційну скаргу Магдалинівського районного центру зайнятості на
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
31 серпня 2005 року у справі за позовом Магдалинівського районного
центру зайнятості до приватного підприємства "Агрофірма "Котівка"
про стягнення 45 440,95 грн., -
встановила:
У травні 2005 року управління Магдалинівського районного
центру зайнятості звернулось до суду з позовом до Приватного
підприємства "Агрофірма "Котівка" про стягнення простроченої
заборгованості по сплаті страхових внесків на випадок безробіття в
сумі 36434,16 грн. та пені, нарахованої на суму простроченої
заборгованості у розмірі 9006,79 грн., а всього - 45440,95 грн.
Позов мотивований тим, що під час перевірки позивачем
відповідача у останнього було виявлено порушення вимог чинного
законодавства України стосовно нарахування, своєчасності і повноти
перерахування страхових внесків.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22
червня 2005 року позов задоволено повністю.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 31 серпня 2005 року рішення суду першої інстанції
скасовано, відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції
позивач звернувся з касаційною скаргою.
У поданій касаційній скарзі Магдалинівський районний центр
зайнятості просить скасувати зазначене судове рішення суду
апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої
інстанції, посилається на порушення судом норм матеріального і
процесуального права.
В судовому засіданні касаційної інстанції представники
касатора підтримали вимоги скарги з викладених в ній підстав,
представник відповідача вважала рішення суду апеляційної інстанції
законним та обгрунтованим.
Згідно ст. 220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права,
правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази,
встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були
встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу.
Розглянувши касаційну скаргу та обговоривши її доводи за
матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про
відсутність підстав для її задоволення.
Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції залишає касаційну
скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає,
що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм
матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень
чи вчиненні процесуальних дій.
При розгляді справи судами встановлено наступне: Приватне
підприємство "Агрофірма "Котівка" зареєстроване як платник
страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного
соціального страхування України на випадок безробіття в
Магдалинівському районному центрі зайнятості 06.04.2000р.,
реєстраційний номер 040700618.
Відповідач сплачує фіксований сільськогосподарський податок.
Згідно з Актом № 5 перевірки правильності нарахування,
своєчасності і повноти перерахування страхових внесків на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття до Фонду загальнообов'язкового державного соціального
страхування України на випадок безробіття від 24.02.2005р.,
позивачем донараховано страхових внесків в сумі 36 434, 16 грн. та
нарахована пеня в сумі 9 006, 79 грн. Акт перевірки відповідачем
не підписано. В Акті перевірки зазначено, що відповідач від
підпису відмовився.
25.02.2005р. директором Дніпропетровського обласного центру
зайнятості за матеріалами документальної перевірки (зазначеного
вище Акту № 5 від 24.02.2005р.) винесено розпорядження про
стягнення з відповідача донарахованих страхових внесків в сумі 36
434. 16 грн. та пені в сумі 9 006,79 грн. Розпорядження
відповідачем добровільно не виконано
29.03.2005р. позивач направив відповідачу претензію про
сплату донарахованих страхових внесків та пені на загальну суму 45
440, 95 грн.
Донараховані страхові внески та пеня відповідачем не
сплачені, що і є причиною спору.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
передбачено обов'язок роботодавця своєчасно та в повному розмірі
сплачувати страхові внески.
Роботодавці та застраховані особи сплачують страхові внески
один раз на місяць в день одержання в установах банків коштів на
оплату праці. У разі нестачі у роботодавців коштів на виплату
заробітної плати та сплату страхових внесків у повному обсязі
нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових
внесків до Фонду провадиться у пропорційних сумах. Якщо
роботодавці несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові
внески, до них застосовуються санкції, передбачені статтею 38
вказаного Закону.
Згідно ч.1 ст. 38 зазначеного Закону роботодавець несе
відповідальність за несвоєчасність сплати та неповну сплату
страхових внесків, у тому числі страхових внесків, що сплачують
застраховані особи через рахунки роботодавців. У разі несвоєчасної
сплати страхових внесків страхувальниками, у тому числі через
ухилення від реєстрації як платника страхових внесків, або
неповної їх сплати страхувальники сплачують суму донараховані
контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню.
Враховуючи вищевикладені положення та положення Закону
України "Про фіксований сільськогосподарський податок" ( 320-14 ) (320-14)
суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої
інстанції стосовно необхідності сплати з 2001 року роботодавцем,
зареєстрованим як платник страхових внесків, страхових внесків на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття, незважаючи на сплату ним фіксованого
сільськогосподарського податку.
Однак під час розгляду справи судом апеляційної інстанції
встановлено суперечності в розрахунках позивача, які не могли бути
усунуті судом через відсутність первинних документів, відображення
в акті їх даних. З рішення суду апеляційної інстанції вбачається,
що з даних перевірки також не видно, яке саме правопорушення
допустив позивач - несвоєчасну чи неповну оплату.
Вказані недоліки заперечують встановлений судом першої
інстанції факт вчинення відповідачем порушення законодавства
України про соціальне страхування на випадок безробіття.
Враховуючи вищевикладене суд касаційної інстанції
погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови
у задоволенні позову враховуючи недоведеність належними доказами
факту заборгованості страхувальника за спірні періоди.
Судом апеляційної інстанцій були вірно застосовані норми
матеріального і процесуального права, дана правильна правова
оцінка встановленим у справі обставинам.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Магдалинівського районного центру зайнятості
залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 31 серпня 2005 року - без
змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню
не підлягає, крім із підстав, у строки та порядку, визначених
ст.ст. 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
.
Судді: