Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду м. Києва від 30 грудня 2004 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на неправомірні дії Акціонерного комерційного банку "Правекс-Банк", -

встановила:

У вересні 2004 року ОСОБА_2 в порядку глави 31-А ЦПК України 1963 (1501-06) року звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірними операції АКБ "Правекс-Банк" із договірного списання коштів з рахунку Дочірнього підприємства "Центральна база постачання "Професіонал", на який накладено арешт, як операції проведені без законних підстав та просив зобов'язати суб'єкта оскарження виконати платіжну вимогу державного виконавця №1656/1, повернувши суми переказів як такі, що списані банком з рахунку платника без достатніх підстав.

В судовому засіданні представник заявника уточнив вимоги скарги, просив визнати дії суб'єкта оскарження стосовно повернення без виконання платіжної вимоги неправомірними та зобов'язати АКБ "Правекс-Банк" виконати платіжну вимогу.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2004 року скаргу ОСОБА_2 було задоволено та визнано неправомірною відмову АКБ "Правекс-Банк" у прийнятті до виконання і повернення платіжної вимоги №1656/1 про примусове списання коштів з рахунку ДП "ЦБП "Професіонал" та зобов'язано АКБ "Правекс-Банк" прийняти до виконання зазначену платіжну вимогу.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 30 грудня 2004 року задоволено апеляційну скаргу АКБ "Правекс-Банк" та скасовано рішення суду першої інстанції. У задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням апеляційного суду, представник скаржника ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила вказане судове рішення скасувати та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2004 року.

Листом Верховного Суду України від 14.09.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, заявник звернувся до суду зі скаргою на дії Акціонерного комерційного банку "Правекс-Банк" мотивуючи свої вимоги тим, що суб'єкт оскарження безпідставно повертає платіжну вимогу про примусове списання коштів.

Така платіжна вимога була виставлена до виконання державним виконавцем

Шевченківського РУЮ у м. Києві на підставі виконавчого листа №2-3600/03 від 19.05.2003 року.

Таким чином, задовольняючи скаргу ОСОБА_2 на неправомірні дії АКБ "Правекс-Банк", суд першої інстанції помилково керувався ст.ст. 248-20, 248-25 ЦПК України 1963 (1501-06) року, хоча вказані норми регулюють порядок подання та розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

У зв'язку з цим слід визнати обгрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що заявник не являється належним суб'єктом звернення в розумінні ст. 4 ЦПК України (1618-15) , в зв'язку з чим це порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи судом.

Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують та зводяться до незгоди з ним.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , п.7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду м. Києва від 30 грудня 2004 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .