ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Бим М.Є., Леонтович К.Г., Гордійчук М.П., Кравченко
О.О.,
Гончар Л.Я.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною
скаргою кооперативу "Ятрань" на рішення господарського суду
Полтавської області від 15.11.2005 року та ухвалу Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 26.01.2006 року
у справі №5/470 за позовом Полтавського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів до кооперативу "Ятрань" про
стягнення 7229,41 грн., -
встановила:
Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту
інвалідів звернулось до суду з позовом до кооперативу "Ятрань" про
стягнення 7229,41 грн. штрафних санкцій за не створення робочого
місця для працевлаштування інвалідів в 2004 році посилаючись на
невиконання відповідачем вимог ст. 19 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Рішенням господарського суду Полтавської області від
15.11.2005 року, залишеним безе змін ухвалою Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 26.01.2006 року,
позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів до кооперативу "Ятрань" задоволений.
Не погоджуючись із постановленими у справі судовими рішеннями
відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить рішення
господарського суду Полтавської області від 15.11.2005 року та
ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 26.01.2006 року скасувати у зв'язку з порушенням норм
матеріального та процесуального права та постановити нове рішення,
яким в позові відмовити.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції вірно встановлене наступне.
Згідно ст. 20 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
підприємства
(об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності
і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж
встановлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 закону, щороку
сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємства за
кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 вказаного закону, встановлений
норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів
у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих,
а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого
місця, якщо інше не передбачено законом.
Згідно ч. 1 ст. 18 даного закону передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів
(далі-органи працевлаштування інвалідів).
Судами першої та апеляційної інстанції зроблено вірний
висновок про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих
місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і
працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий
обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в
ч. 1 ст. 18 вказаного закону. Це підтверджується і змістом абз. 2
п. 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів
(затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26
вересня 2002 ( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
р.), згідно з яким завданням Фонду є
здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також
п. п. 3 п. 4 та п. п. 3 п. 5 цього Положення, яким Фонду надано
право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням
підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та
здійснювати перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ
від 03.05.95р. N314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
"Про організацію робочих місць,
та працевлаштування інвалідів", підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділеним Фонду
соціальною захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих
місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно п. 14 даного Положення встановлено, то підприємства у
межах доведеного нормативу за власні кошти робочі місця для
працевлаштування інвалідів: щорічно до 1 лютого року, що настає за
звітнім, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів
відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві,
середньо облікову чисельність штатних працівників облікового
складу та про кількість працюючих інвалідів: інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення
про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може
використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до п. 3 даного Положення, робоче місце інваліда
вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам
робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів,
і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
П. 2 даного Положення передбачено, що робочим місцем інваліда
може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з
урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути
використано для його працевлаштування.
Враховуючи вказане, суди дійшли вірного висновку, про те, що
на підприємства покладається обов'язок вжити відповідних заходів
для забезпечення встановлених нормативів створення робочих місць
для інвалідів та направити повідомлення відповідним органам щодо
їх зайнятості та вільних робочих місць для працевлаштування
інвалідів.
Судами вірно зазначено, що відповідач не надав докази про
інформування державної служби зайнятості та місцевих органів
соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, що
передбачено п.14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
, що
підтверджується листом Кременчуцького міськрайонного центру
зайнятості № 1815 від 20.09.2005р., згідно якого в 2004 році
відповідач не повідомляв про наявність створених робочих місць для
інвалідів та листами Управління праці та соціального захисту
населення №№ 1872, 2459 від 21.07.2005р.
Згідно статистичного звіту про зайнятість та працевлаштування
інвалідів по формі № 10-ПI за 2004 рік, підприємством не було
створено 1 робоче місце для працевлаштування інваліда, оскільки
середньо облікова чисельність штатних працівників на підприємстві
складає 17 чол. Сума штрафних санкцій, яку необхідно перерахувати
за не створення робочих місць для інвалідів визначається в розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за
кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції
дійшли вірного висновку, що підприємства - платники єдиного
податку, до яких, відноситься і підприємство відповідача,
звільняються від сплати внесків до Фонду соціального захисту
інвалідів, є помилковим, оскільки на підставі припису ст. 6 Указу
Президента України від 03.07.1998р. № 727/98 ( 727/98 ) (727/98)
"Про
спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів
малого підприємництва" суб'єкти малого підприємництва звільняються
від сплати саме внесків до Фонду, а не штрафних санкцій.
Отже судами зроблений правильний висновок про невиконання
відповідачем свої зобов'язань щодо створення робочих місць
відповідно до Закон України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові
рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної
інстанції не допустили порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають
підстав для висновку про неправильне застосування судами норм
матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло
призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної
інстанції винесли законні і обгрунтовані рішення, постановлені з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав
для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України, -
ухвалила:
Касаційну скаргу кооперативу "Ятрань" відхилити.
Рішення господарського суду Полтавської області від
15.11.2005 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 26.01.2006 року залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді:
(підписи)
З оригіналом згідно
Суддя Вищого адміністративного суду України К.Г.Леонтович