ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17"липня 2007 р. Вищий адміністративний суд України у складі
колегії суддів:
Головуючого Федорова М.О.
Суддів Брайка А.I.
Голубєва Г.К.
Карася О.В.
Степашко О.I.
секретар судового засідання Ярцева С.В.
за участю представників згідно протоколу судового засіданні
від 17.07.07р. (в матеріалах справи)
розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної
податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками
податків на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від
27.04.2006 року та постанову господарського суду м. Києва від
22.12.2005 року
у справі №46/417
за позовом Українського державного підприємства поштового
зв'язку "Укрпошта"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві
по роботі з великими платниками податків
про визнання частково недійсним податкового
повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта"
(далі - УДППЗ "Укрпошта") звернулось до господарського суду м.
Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції
у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - СДПI)
про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення.
Рішенням господарського суду м. Києва від 22.12.2005 по
справі №46/417, яке залишено без змін ухвалою Київського
апеляційного господарського суду від 27.04.2006, позов задоволено.
Скасовано податкове повідомлення - рішення СДПI №0000221501/1 від
20.05.2005.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач
оскаржив їх в касаційному порядку. В своїй скарзі просить
скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від
27.04.2006 року та постанову господарського суду м. Києва від
22.12.2005 року у справі №46/417 та прийняти нове рішення, яким
відмовити в задоволені позовних вимог.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та
апеляційної інстанцій при вирішені спору у даній справі
неправильно застосовано норми матеріального та процесуального
права.
Заслухавши суддю-доповідача, присутніх в судовому засіданні
представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх
сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що за
результатами планової документальної перевірки дотримання вимог
податкового та валютного законодавства УДППЗ "Укрпошта" та на
підставі Акту № 175/15-1/215600/45 від 15.04.2005 р., СДПI
прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000221501/0 від
19.04.2005 р., яким визначено пеню за порушення термінів
розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності (далі -ЗЕД) в
розмірі 699 295,78 грн.
За результатами розгляду скарги ДП "Укрпошта" СДПI прийнято
рішення, яким скаргу залишено без задоволення,
повідомлення-рішення без змін та прийнято повідомлення-рішення №
0000221501/1 від 20.05.2005 р.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України
погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про
обгрунтованість позовних вимог та їх задоволення з огляду на таке.
На підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України № 10-р
від 10.01.2002 ( 10-2002-р ) (10-2002-р)
р. (далі Розпорядження) "Про
національного оператора поштового зв'язку" на Українське державне
підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" покладено виконання
функцій національного оператора поштового зв'язку.
Відповідно до п. 5 Правил надання послуг поштового зв'язку,
які затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 1155 від
17.08.2002 ( 1155-2002-п ) (1155-2002-п)
р. (далі Постанова № 1155) національний
оператор поштового зв'язку забезпечує надання універсальних послуг
по всій території України. До універсальних послуг поштового
зв'язку належать пос луги з пересилання : поштових карток, листів,
бандеролей, секограм - простих та рекомендованих; посилок без
оголошеної цінності масою до 10 кілограмів.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про поштовий зв'язок"
( 2759-14 ) (2759-14)
№ 2759-IП від 04.10.2001 р. (далі Закон № 2759)
міжнародне співробітництво у сфері надання послуг поштового
зв'язку здійснюється відповідно до законодавства України та
відповідних міжнародних договорів України, згода на обов'язковість
яких надана Верховною Радою України. Правові, організаційні та
фінансові відносини з міжнародними організаціями поштового
зв'язку, а також представництво України у міжнародних організаціях
поштового зв'язку, міжнародний правовий захист інтересів України у
питаннях поштового зв'язку в межах своїх повноважень здійснює
уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі зв'язку.
Національний оператор в порядку, визначеному законодавством
України, підтримує співробітництво з операторами поштового зв'язку
інших держав, забезпечує виконання рішень, визначених нормативними
актами Всесвітнього поштового союзу, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України.
Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори
України згідно ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори
України" ( 3767-12 ) (3767-12)
№ 3767-ХП від 22.12.1993 р. (далі Закон №
3767) становлять невід'ємну частину національного законодавства
України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм
національного законодавства. Якщо міжнародним договором України,
укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші
правила, ніж ті, що передбачено законодавством України, то
застосовуються правила міжнародного договору України. Міжнародними
договорами України є міждержавні, міжурядові і міжвідомчі,
регульовані нормами міжнародного права, незалежно від їх форми і
найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол, обмін
листами або нотами, інші форми і найменування міжнародних
договорів) (п. 1 ст. 1 Закону № 3767 ( 3767-12 ) (3767-12)
). Міжнародні
договори України укладаються з іноземними державами та
міжнародними організаціями від імені України; Уряду; міністерств
та інших центральних органів державної виконавчої влади (п. 1 ст.
2 Закону № 3767 ( 3767-12 ) (3767-12)
).
Всесвітня поштова конвенція, Заключний протокол Всесвітньої
поштової конвенції, Угода про поштові пересилки, Заключний
протокол Угоди про поштові пересилки затверджено Указом Президента
України № 110/99 від 01.02.1999 ( 110/99 ) (110/99)
р. "Про затвердження
Загального регламенту Всесвітнього поштового союзу, Всесвітньої
поштової конвенції та її Заключного протоколу, Угоди про поштові
посилки та її Заключного протоколу".
Законом України "Про ратифікацію Шостого додаткового
протоколу до Статуту Всесвітнього поштового союзу" ( 2856-14 ) (2856-14)
№
2856-IП від 29.01.2001 р. Верховною Радою України ратифіковано
Шостий додатковий протокол до Статуту Всесвітнього поштового
союзу, параграфом 2 ст. 1 "Акти Союзу" якого встановлено, що
Всесвітня поштова конвенція та її виконавчий регламент є
обов'язковим для всіх країн-членів Всесвітнього поштового союзу.
Параграфом 3 ст. 1 "Акти Союзу" також передбачено, що угоди
Всесвітнього поштового союзу та їхні Виконавчі регламенти є
обов'язковими для країн, які беруть участь в цих угодах.
Відповідно до ст. 2 Статуту Всесвітнього поштового союзу Його
членами можуть бути лише країни.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
№ 959-ХII від 16.04.1991 р. (далі Закон №
959) зовнішньоекономічна діяльність визначена як діяльність
суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів
господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними,
що має місце як на території України, так і за ЇЇ межами.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) згідно ст. 1 Закону №
959 ( 959-12 ) (959-12)
складається відповідно до цього Закону та інших
законів України з урахуванням міжнародних договорів України і є
матеріально оформленою угодою двох або більше суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів,
спрямованою на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав
та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
В відносинах з поштовими адміністраціями інших країн стосовно
забезпечення поштового зв'язку позивач керується, зокрема :
Всесвітньою поштовою конвенцією, Статутом Всесвітнього поштового
союзу, його Актами. Положення Статуту Всесвітнього поштового
союзу, акти Всесвітнього поштового союзу встановлюють єдиний
технологічний процес по здійсненню міжнародних зв'язків шляхом
обміну поштовими відправленнями.
У відповідності до п. З ст. 22 Статуту Всесвітнього поштового
союзу, всі члени поштового союзу зобов'язані виконувати вимоги
актів Всесвітнього поштового союзу, в тому числі й щодо здійснення
поштового обміну. Згідно ст. 1 Статуту Всесвітнього поштового
союзу, країни - члени союзу, становлять єдину поштову територію
для взаємного обміну відправленнями письмової кореспонденції, що
передбачає зобов'язання для України, як держави, забезпечити
свободу транзиту та своєчасне надходження вхідної міжнародної
пошти до адресата.
Таким чином, встановлені між позивачем та поштовими
адміністраціями інших країн відносини базуються виключно на нормах
Всесвітньої поштової конвенції, Статуті Всесвітнього поштового
союзу та Актах Всесвітнього поштового союзу. Вищезгадані
міжнародні договори укладено державою - Україна, а не ДП
"Укрпошта". Позивач, як національний оператор поштового зв'язку
члена Всесвітнього поштового союзу - України; підгримує
співробітництво з операторами поштового зв'язку інших держав;
виконує підписані від імені України та належним чином ратифіковані
Верховною Радою України вимоги Актів Всесвітнього поштового союзу.
При цьому, поштові адміністрації, які представляють інтереси
зарубіжних країн, не є нерезидентами.
Колегія суддів вважає, що така діяльність не є, в розумінні
ст. 1 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
№ 698-ХII від
07.02.1991 р. безпосередньою, самостійною, систематичною, на
власний ризик діяльністю по виробництву продукції, виконанню
робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється
фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти
підприємницької діяльності у порядку, встановленому
законодавством, а отже, не може вважатися підприємницькою
діяльністю.
Відповідно до ст. 1 Закону № 185/94 ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
виручка
резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні
рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей,
зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати
митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації)
продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг),
прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або
іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг,
експорт прав інтелектуальної власності.
Експорт товарів на підставі ст. 1 Закону № 959 ( 959-12 ) (959-12)
це
продаж товарів (будь-якої продукції, послуг, робіт, прав
Iнтелектуальної власності та інших немайнових прав, призначених
для продажу (оплатної передачі)) українськими суб'єктами
зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської
діяльності.
Об'єкти міжнародного поштового обміну не призначені для
продажу, не можуть бути продані будь-кому, а призначені лише для
вручення їх адресату, в зв'язку з чим, такі операції не можуть
розглядатися як експорт товарів в розумінні чинного законодавства
України.
В ч. 1 ст. 6 Всесвітньої поштової конвенції зазначено, що
тарифи, які відносяться до різних міжнародних поштових служб,
встановлюються в Конвенції та Угодах, і таке встановлення тарифів
повинно здійснюватись на підставі вартості, що відповідає наданню
цих послуг. Кожна Адміністрація, яка отримує від іншої
Адміністрації відправлення письмової кореспонденції, має право
стягувати з Адміністрації, що відправляє, відшкодування витрат,
викликаних отриманою міжнародною поштою, тобто, лише фактично
понесені витрати (п. 1 ст. 49 Всесвітньої поштової конвенції).
Тарифи на послуги міжнародного поштового зв'язку згідно ч. 1
ст. 6 і п. 1 ст. 49 Всесвітньої поштової конвенції визначаються
цією Конвенцією та іншими Актами Всесвітнього поштового союзу, що
позбавляє позивача можливості прямо впливати на їх розмір, і,
відповідно, досягати таких розмірів, які б приносили прибуток
підприємству.
Таким чином, при здійсненні діяльності по забезпеченню
міжнародного поштового обміну позивач не здійснює експорту
товарів, робіт, послуг, як суб'єкт економічних відносин в понятті
Державного класифікатору України "Класифікація послуг
зовнішньоекономічної діяльності ДК 012-97", а є виконувачем
зобов'язань держави, як національний оператор послуг поштового
зв'язку.
Кожна Адміністрація, яка отримує від іншої Адміністрації
відправлення письмової кореспонденції, має право стягувати з
Адміністрації, що відправляє, відшкодування витрат, викликаних
отриманою міжнародною поштою. Зазначене право реалізується
зацікавленою поштовою Адміністрацією шляхом виставлення
відповідних рахунків, передбачених Виконавчим регламентом
Всесвітньої поштової конвенції. Одиницею обліку для
взаєморозрахунків між країнами прийнята грошова одиниця
Міжнародного валютного фонду - СПЗ "Спеціальні права займу" (ст.
49 Всесвітньої поштової конвенції).
Відповідно до ст. ВР5503 Виконавчого регламенту Всесвітньої
поштової конвенції, належні до оплати суми виплачуються у валюті,
обраній Адміністрацією-кредитором після консультації з
Адміністрацією-дебітором. Сума, що підлягає оплаті в обраній
валюті, визначається конвертуванням СПЗ в валюту оплати у
відповідності із зазначеними в статті положеннями. Розрахунки за
надані послуги здійснюються шляхом перерахування грошових коштів
на валютний рахунок оператора, чеками та по балансу наданих
послуг.
В п. 9 ст. ВР55ОЗ Виконавчого регламенту Всесвітньої поштової
конвенції йдеться про оплату, яка повинна бути зроблена в можливо
короткий термін і найпізніше до закінчення шести тижнів, рахуючи з
дати затвердження рахунків, в яких зазначені суми або сальдо, що
підлягають сплаті.
Згідно ст. 51 Всесвітньої поштової конвенції для відправлень
письмової кореспонденції (депеш та мішків М), розрахунок по
кінцевих витратах складається щорічно Адміністрацією-кредитором на
основі фактичної ваги депеш та мішків М, отриманих протягом року,
який розглядається. Розрахунок по транзитних витратах також
складається щорічно транзитною Адміністрацією для кожної
Адміністрації подачі. При цьому Адміністрація-дебітор звільняється
від оплати витрат у випадку, якщо "річне сальдо не перевищує
певної суми".
З огляду на наведене, грошові кошти, які надходять на користь
позивача від іноземних поштових Адміністрацій по рахунках,
передбачених Виконавчим регламентом Всесвітньої поштової конвенції
(СМ 52, СН 64, тощо) є відшкодуванням витрат позивача на
забезпечення міжнародного поштового обміну, і, відповідно,
міжнародних зобов'язань України. Визначення фактичної суми витрат
позивача, які мають бути відшкодовані іноземними поштовими
Адміністраціями можливе лише по результатах за кожен рік, а не з
моменту узгодження рахунку такою іноземною Адміністрацією.
У відповідності із п.6 ст. 49 Всесвітньої поштової конвенції,
будь-яка Адміністрація може відмовитись цілком або частково від
відшкодування фактичних витрат. Кінцевий розрахунок складається
Адміністрацією-кредитором щорічно, внаслідок чого можливість
Адміністрації-дебітора стосовно відшкодування фактичних витрат
Адміністрації-кредитора знаходиться в залежності від бажання
Адміністрації-кредитора отримати таке відшкодування і розміру
річного сальдо розрахунків.
Ст. 16 Декрету № 15-93 ( 15-93 ) (15-93)
передбачено застосування до
резидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і
валютного контролю, в т.ч. за невиконання резидентами вимог щодо
декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених ст.
9 цього Декрету, штрафу у сумі, що встановлюється Національним
банком України. Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються
Національним банком України та за його визначенням -
підпорядкованими йому установами.
Валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за
межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у
Національному банку України (ст. 9Декрету № 15-93 ( 15-93 ) (15-93)
).
Валютні цінності згідно ст. 1 Декрету № 15-93 ( 15-93 ) (15-93)
це :
валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських
білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є
законним платіжним засобом на території України, а також вилучені
з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові
на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у
внесках в банківських та Iнших кредитно-фінансових установах на
території України; платіжні документи та інші цінні папери (акції,
облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові
розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні
сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські
документи), виражені у валюті України; іноземна валюта - іноземні
грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет,
що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на
території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу
або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на
грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях
іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових)
одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських
та інших кредитно-фінансових установ за межами України; платіжні
документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них,
векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські
накази, депозитні сертифікати, Iнші фінансові та банківські
документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;
банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової
групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до
світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат
якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
Грошова одиниця Міжнародного валютного фонду - СПЗ
"Спеціальні права займу" (ст. 4 Всесвітньої поштової конвенції),
не підпадає під визначення "валютних цінностей", наведене в ст. 1
Декрету № 15-93 ( 15-93 ) (15-93)
. Отже, фактичні витрати
Адміністрації-кредитора (позивача), які обліковуються в СПЗ
"Спеціальні права займу" і можуть відшкодовуватися
Адміністрацією-дебітором, не є валютними цінностями і не
підлягають декларуванню на підставі вимог ст. 9 Декрету № 15-93
( 15-93 ) (15-93)
, внаслідок чого, відсутні підстави для застосування до
позивача норм ст. 16 цього Декрету.
При цьому апеляційний суд враховує висновок № 9318
судово-бухгалтерської експертизи по господарській справі № 46/417
складений 28.10.2005 р., згідно якого висновки, викладені в Акті
СДПI № 175/15-1/215600/45 від 15.04.2005 р. в частині порушення
термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності
документально та нормативно не підтверджуються.
Разом з тим, відповідачем по справі визначено пеню за
порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної
діяльності як податкове зобов'язання позивача.
Таким чином, аналіз викладено дає підстави для висновку про
те, що відносини між ДП "Укрпошта" та поштовими адміністраціями
базуються виключно на нормах Всесвітньої поштової конвенції,
Статуті Всесвітнього поштового союзу та Актах Всесвітнього
поштового союзу. ДП "Укрпошта" не укладало вищезгадані міжнародні
договори, їх стороною є Держава - Україна, а позивач, як
національний оператор поштового зв'язку, лише виконує їх умови від
імені України в силу спеціальних на те повноважень. Міжнародні
договори не є ідентичними зовнішньоекономічним договорам
(контрактам). ДП "Укрпошта" не здійснює жодного експорту товарів в
розумінні чинного законодавства України, оскільки об'єкти
міжнародного поштового обміну (листи, депеші, мішки М, посилки,
тощо) не призначені для продажу та не можуть бути продані
будь-кому, а призначені лише для вручення їх адресату. Під час
своєї діяльності по забезпеченню міжнародного поштового обміну
позивач не здійснює експорту товарів, робіт, послуг, оскільки всі
дії по забезпеченню такого обміну вичиняються виключно на
території (в межах) України та без мети отримання прибутку.
Грошові кошти, які надходять на користь ДП "Укрпошта" від
іноземних поштових Адміністрацій по рахунках, передбачених
Виконавчим регламентом Всесвітньої поштової конвенції є
відшкодуванням витрат позивача на забезпечення міжнародного
поштового обміну, і, відповідно, міжнародних зобов'язань України.
Суми витрат Адміністрації-кредитора (ДП "Укрпошта"), які
обліковуються та підлягають відшкодуванню Адміністрацією-дебIтором
не є простроченою дебіторською заборгованістю в розумінні
Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська
заборгованість", яке затверджено Наказом Міністерства фінансів
України № 237 ( z0725-99 ) (z0725-99)
від 08.10.1999 р. та не підпадають під
дію Закону № 185/94 ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, тощо.
В преамбулі Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
№ 2181-IП ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 р. (далі Закон № 2181)
передбачено, що цей Закон є спеціальним законом з питань
оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань
юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними
цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів),
включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та
внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,
нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються
до платників податків контролюючими органами, в тому числі за
порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає
процедуру оскарження дій органів стягнення.
Акти ненормативного характеру можуть застосовуватись лише
стосовно сплати податків і зборів (обов'язкових платежів),
вичерпний перелік яких визначено у статтях 14 і 15 Закону України
"Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
№ 1251-ХП від 25.06.1991
р. зі змінами і доповненнями, пеню за порушення у сфері
зовнішньоекономічної діяльності до такого переліку не включено,
отже пеня не належить до категорії податкових зобов'язань.
Виходячи з того, що регулювання відносин у сфері валютного
законодавства та зовнішньоекономічної діяльності не є регулюванням
у сфері оподаткування, на такі відносини положення Закону № 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
в частині визначення податкових зобов'язань не
розповсюджуються.
За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції залишає касаційну
скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає,
що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального
права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Iнші доводи касаційної скарги не спростовують правильності
зазначених висновків суду, зроблених у відповідності з
вищеназваними нормами матеріального права, у зв'язку з чим підстав
для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не
встановлено.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України
дійшов висновку про те, що касаційна скарга СДПI у м. Києві по
роботі з великими платниками податків задоволенню не підлягає, а
ухвала Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2006
року та постанова господарського суду м. Києва від 22.12.2005 року
у справі №46/417- залишаються без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 221,223 ,230 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу СДПI у м. Києві по роботі з великими
платниками податків залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від
27.04.2006 року та постанову господарського суду м. Києва від
22.12.2005 року у справі №46/417 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
(підпис)
М.О. Федоров
Судді
(підпис)
А.I. Брайко
(підпис)
Г.К. Голубєва
(підпис)
О.В. Карась
(підпис)
О.I.Степашко