к-15556/06 Про стягнення недоотриманих компенсаційних виплат на оздоровлення - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Артемівського міського суду Донецької області від 23 червня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 04 вересня 2003 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення м. Артемівська Донецької області про стягнення недоотриманих компенсаційних виплат на оздоровлення, -

встановила:

В січні 2003 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з Управління праці та соціального захисту населення м. Артемівська (далі - УПСЗН м. Артемівська, відповідач) на його користь недонараховану допомогу на оздоровлення за 2001 рік у розмірі передбаченому ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. №796-ХII (796-12) (далі - Закон №796-ХII (796-12) ).

В обгрунтування позовних вимог заявник вказував на те, що він має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, є інвалідом III групи через захворювання, пов'язане із роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і, у зв'язку з цим, відповідно до ст. 48 Закону №796-ХII (796-12) , відноситься до числа осіб, які мають право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Проте відповідачем виплати здійснювались відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 р. №836 (836-96-п) в розмірі лише 21,50 грн.

Заявник вважав, що дії відповідача носять неправомірний характер і просив суд стягнути з УПСЗН м. Артемівська на його користь недовиплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2001 рік у розмірі 538,50 грн.

Рішенням Артемівського міського суду від 23 червня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 04 вересня 2003 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. було відмовлено.

При цьому суди як першої так і апеляційної інстанцій, виходили з тих міркувань, що положеннями Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік" (1766-14) в редакції від 13.12.2001 року було визначено, до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів України було надано повноваження здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України, на підставі чого суди дійшли висновку, що компенсаційні виплати на оздоровлення належить виплачувати у порядку, передбаченому ч.1 п. "є" постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 р. №836 (836-96-п) (далі - Постанова КМУ № 836)

Крім того, в рішенні суду першої інстанції зроблено посилання на ст. 21 Закону України "Про державний бюджет на 2001 рік" (2120-14) , якою було визначено, що фінансування виплат у 2001 році з Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення здійснювалось за рахунок коштів державного бюджету відповідно до статті 18 цього Закону, якою встановлено, що розпорядники коштів державного бюджету мають право брати зобов'язання на здійснення видатків або платежів Державного бюджету тільки в межах відповідних асигнувань, встановлених їм на 2001 рік, у порядку, визначеному Міністерством фінансів України

Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями, ОСОБА_1. звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення Конституції України (254к/96-ВР) та норм матеріального права, просив вказані судові рішення скасувати і постановити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 24.02.2006 р. на підставі п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення питання про прийняття.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що позивач є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії має III групу інвалідності з числа осіб, що приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та перебуває на обліку у відповідача.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 48 Закону №796-ХII (796-12) , що діяла на момент вирішення справи, щорічна допомога інвалідам III групи виплачується у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати (абзац 7 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХII (796-12) ).

Статтею 3 Конституції України (254к/96-ВР) встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Постановою Кабінету Міністрів України від №836 (836-96-п) від 26.07.1996 року, якою керувались суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи ОСОБА_1. в позові, встановлено конкретні розміри виплат у визначеній сумі, що суперечить вимогам Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) в редакції чинній на момент вирішення спору. Цим Законом було встановлено розмір таких виплат, як кратну відносно розміру мінімальної заробітної плати величину на час виплати.

У період, за який заявлені вимоги про стягнення виплат на оздоровлення, розміри мінімальної заробітної плати були такими:

118 грн. 01.07.2000-31.12.01 Закон України N1766-III від 01.06.2000 (1766-14)

140 грн. 01.01.2002-30.06.02 Закон України N2896-III від 13.12.2001 (2896-14)

Як вбачається зі змісту Законів України (№1766-III від 01.06.2000р., № 2896-III від 13.12.2001р.), що приймались у період 2000-2001 років стосовно розмірів заробітної плати за вказані періоди, ними не встановлювались обмеження щодо застосування розмірів заробітної плати, встановлених цими нормативними актами, зокрема, для реалізації положень ст. 48 Закону №796-ХII (796-12) .

З моменту прийняття постанови КМУ №836 від 26.07.1996 року (836-96-п) встановлені нею розміри виплат залишались незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.

Однак, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначено вказані виплати в кратному розмірі від мінімальної заробітної плати в Україні. Даним Законом (статті 62 та 67) Кабінету Міністрів надано право проводити лише роз'яснення порядку застосування цього Закону, якою, зокрема, є постанова Кабінету Міністрів України №987 від 20.06.2000 року "Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення" (987-2000-п) , та підвищувати розміри доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом, відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, але не зменшення їх та встановлення їх у твердій сумі, яка не відповідає Закону.

Iншими Законами в зазначений період Кабінету Міністрів України також не надавалось право на зменшення гарантованих державою виплат.

Слід зазначити, що згідно із ст. 8 КАС України (2747-15) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість, діяльності держави.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) , виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. Верховною Радою України дія статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) протягом 1999-2002 років не призупинялась.

Враховуючи викладене та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, колегія суддів відзначає, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та норми відповідних Законів України, якими встановлювався розмір мінімальної заробітної плати за час, що сплив після прийняття постанови КМУ №836 від 26.07.1996 (836-96-п) року.

За таких обставин та з урахуванням вимог статті 48 Закону №796-ХII (796-12) , Управління праці та соціального захисту населення м. Артемівська повинно було виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період, виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент здійснення виплат.

У порушення вимог статей 62, 202, 202-1 ЦПК України (в редакції 1963 (1501-06) року чинній на момент розгляду справи) суди належним чином не визначилися з правовою нормою, що регулює спірні правовідносини, не звернули увагу на зазначені положення закону і, як наслідок, не перевірили можливості застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 (836-96-п) з огляду на їх невідповідність нормам Закону.

Зважаючи на те, що судом першої та апеляційної інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, а також те, що даних про момент проведених відповідачем фактичних виплат в матеріалах справи не міститься, що унеможливлює розрахунок судом касаційної інстанції заборгованості, яка склалася між Управлінням праці та соціального захисту населення м. Артемівська та ОСОБА_1, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до ст. 227 КАС України (2747-15) скасувати всі ухвалені в справі судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду слід врахувати вищевикладене та у відповідності із вимогами закону вирішити даний спір.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Артемівського міського суду Донецької області від 23 червня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 04 вересня 2003 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.