Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лядової Т.Р.,

суддів Дугаренко О.В.,

Кучерука О.В.

секретар судового засідання Колб Т.П.

за участю:

позивачаОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Сімферопольським РВ ГУ МВС України в АР Крим 18.03.1998 року;

представника позивачаОСОБА_2, посвідчення серії НОМЕР_2.;

представника відповідачаСпеціального батальйону судової міліції "Грифон" при ГУМВС України в АРК - Нехай Геннадія Олексійовича, довіреність № 13/271 від 07.10.2008р.;

розглянувши апеляційну скаргуОСОБА_1 на постанову Сімферопольського районного суду Автономної республіки Крим (суддя Шофаренко Ю.Ф.) від 19.05.2008р. у справі № 2а-20/2008р.

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до Спеціального батальйону Судової міліції "Грифон" при ГУМВС України в АРК, (вул. Хмельницького, 4, м.Сімферополь, 95034)

про стягнення одноразової грошової допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку, а також індексації суми несплаченої заборгованості

У жовтні 2007р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Спеціального батальйону судової міліції при ГУМВС України в Автономній Республіці Крим про стягнення вихідної допомоги у розмірі 17214грн.12коп., суми індексації у розмірі 2814грн.13коп., а також середньомісячного грошового утримання у розмірі 1496грн.88коп. за весь час затримки виплати вихідної допомоги.

Вимоги позивача мотивовані тим, що 30 жовтня 2006 року він був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ України у запас Збройних Сил України по ст. 63 пункт "В" (через обмежений стан здоров'я, у зв'язку з чим, на момент звільнення позивач мав право на отримання вихідної допомоги у розмірі 50% місячного грошового утримання за кожний повний календарний рік службі, але відповідач відмовився нарахувати та сплатити позивачеві вихідну допомогу.

Вимоги стосовно стягнення з відповідача грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку позивач мотивує нормами статей 116 і 117 Кодексу Законів про працю, відносно яких в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Постановою Сімферопольського районного суду АР Крим від 19 травня 2008 року (суддя Шофаренко Ю.Ф.) позивачу відмовлено в задоволенні позову у повному обсязі. Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачеві вихідної допомоги є правомірними.

На зазначене рішення від ОСОБА_1. надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про його скасування та ухвалення нового про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Ухвалою судді Севастопольського апеляційного адміністративного суду Лядової Т.Р. від 08.09. відкрите провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1.

Ухвалою судової колегії Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2008р. справа призначена до апеляційного розгляду на 09.10.2008р., 11.00 годин.

Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги з наведених у неї підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні та своїх запереченнях на апеляційну скаргу просив суд відмовити позивачеві в задоволенні апеляційної скарги, залишив постанову суду від 19 травня 2008 року без змін.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції, прапорщик міліції ОСОБА_1. на підставі наказу начальника ГУ ВМС України в АР Крим № 234 від 26.10.2006р. звільнений в запас через обмежений стан здоров'я з 30.10.2006 року, в період часу з 25.10.1982 року по 24.01.1994 рік позивач проходив військову службу у Збройних Силах України, звільнений у запас за вислугою строку служби. На момент звільнення позивача зі спеціального батальйону "Грифон", його загальна вислуга років складала повних 23 роки.

На момент припинення позивачем трудових відносин зі Збройними Силами України, тобто на 24.01.1994 року, він мав право на одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 5-місячного грошового забезпечення на підставі ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції закону 09.12.1992р.) та п.10 Постанови Кабінету Міністрів України (393-92-п) "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (в редакції 19.09.1993р.).

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України № 2505-IV військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом (2505-15) , у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, не виплачується, за винятком осіб, які при першому звільненні не набули права на її отримання.

Як вже наголошувалося вище, позивач, на момент його звільнення зі Збройних Сил України набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 5-місячного грошового забезпечення, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що дії відповідача про відмову позивачеві вихідної допомоги є правомірними, вчиненими в межах діючого законодавства, що регламентує порядок призначення вказаної допомоги.

Посилання позивача на статті 116 та 117 Кодексу Законів про працю України не засновані на законі, оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судове рішення першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені у судовому рішенні, не спростовуються, у зв'язку з чим підстави для скасування постановленого по справі судового рішення відсутні.

Керуючись ст.195; п.1 ч.1 ст.199; ст.200; п.1 ч.1 ст.205; ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Сімферопольського районного суду Автономної республіки Крим (суддя Шофаренко Ю.Ф.) від 19.05.2008р. у справі № 2а-20/2008р. за позовом ОСОБА_1 до Спеціального батальйону Судової міліції "Грифон" при ГУМВС України в АРК про стягнення одноразової грошової допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку, а також індексації суми несплаченої заборгованості -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.