Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.I.,

суддів Білуги С.В.,

Гаманка О.I.,

Загороднього А.Ф.,

Заїки М.М.,

при секретарі Дашківській О.Є.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду АР Крим від 05.05.2004р. по справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії прокуратури АР Крим, -

встановила:

У червні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії прокуратури АР Крим.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 24.06.2003р. скарга ОСОБА_1 була задоволена. Визнано дії прокуратури АР Крим в частині порушення строків розгляду заяв ОСОБА_1 в порядку ст. 97 КПК України (1001-05) , не направлення в порядку та строк копії постанов про відмову в порушення кримінальної справи від 20.09.2002р. щодо ОСОБА_2, від 22.11.2002р., від 23.01.2003р. щодо ОСОБА_3, несвоєчасне вручення постанови від 20.11.2003р. щодо ОСОБА_2, та відмова в ознайомленні з відмовними матеріалами, не належний розгляд скарг ОСОБА_1 на неправомірні дії працівників прокуратури АР Крим від 30.04.2003р. - неправомірними. Зобов'язано прокуратуру АР Крим направити заявнику копії вказаних документів та надати можливість ознайомитися з відмовними матеріалами.

Ухвалою апеляційного суду АР Крим від 05.05.2004р. апеляційну скаргу прокуратури АР Крим було задоволено частково. Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 24.06.2003р. скасовано, а справа направлена на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

На зазначене судове рішення суду апеляційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій ставиться питання про його скасування та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необгрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) для зміни чи скасування судового рішення.

Відповідно до статті 248-5 Цивільного процесуального кодексу України (1963р (1501-06) .) скаргу може бути подано в суд у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів; або у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, посадової, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо особою не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин.

Згідно частини 1 статті 248-6 вищенаведеного Кодексу скарга розглядається у десятиденний строк у відкритому судовому засіданні з участю заявника (громадянина, який подав скаргу) і службової особи, представника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються.

Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо направлення справи на новий судовий розгляд оскільки скаржник звернувся до суду в червні 2003р. та просив визнати неправомірними дії прокуратури щодо розгляду його заяв за 2002р., а питання про початок перебігу строку звернення до суду, його пропуск та поновлення судом першої інстанції не вирішувався. Суд першої інстанції, в порушення вимог статті 248-6 ЦПК України (1618-15) , також не було з'ясовано та залучено до участі у справі конкретних посадових осіб, дії яких оскаржувалися Черватюком А.З.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду АР Крим від 05.05.2004р. по справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії прокуратури АР Крим - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.