У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.07.2007
№ К-17067/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.I., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представника відповідача Пипка Р.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на
постанову Господарського суду м. Києва від 17.11.2005 та ухвалу
Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2006 по
справі № 29/376
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова
компанія "А.Д.М."
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.
Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Заявлено позовні вимоги (з уточненням) про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення від 09.08.2005 № 0000472307/1 про
визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в
розмірі 47 101 грн. (в т. ч. 31 109 грн., основний платіж та
штрафні санкції в розмірі 15 992 грн.), винесеного за результатом
апеляційного оскарження податкового повідомлення-рішення від
31.05.2005 № 0000472307/0, яким Товариству з обмеженою
відповідальністю Фінансовій компанії "А.Д.М." (далі ТОВ) визначено
суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 48
625,50 грн. (в т. ч. 32 417 грн., основний платіж та штрафні
санкції в розмірі 16 208,50 грн.) на підставі Акту від 27.05.2005
№28-23/07-31986079 по проведеній комплексній плановій
документальній перевірці дотримання вимог податкового та валютного
законодавства за період з 01.07.2003 по 01.01.2005.
Постановою Господарського суду м. Києва від 17.11.2005,
залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського
суду від 22.02.2006 по справі № 29/376 позов задоволено.
При цьому судом першої інстанції встановлено, що в Акті
перевірки ДПI у Голосіївському районі м. Києва (далі ДПI)
зазначено про порушення ТОВ норм п. 5.2.7 п. 5.2 та п. 5.9 ст. 5
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
так як до складу валових витрат було безпідставно
віднесено витрати по страхуванню транспортних засобів, які не
знаходилися у власності та не використовувалися у власній
господарській діяльності у 2004 році в розмірі 5 235 грн. Крім
того, в декларації по податку на прибуток за III квартали 2003
року не відобразило зі знаком "-" суму у розмірі 103 600 грн. яка
за наслідками попередньо документальної перевірки була зменшена,
тобто в Декларації відображено від'ємне значення об'єкту
оподаткування (збитки) у розмірі 103 600 грн., на яке платник
податку не має права зменшувати об'єкт оподаткування наступного
звітного податкового періоду.
Фактичними обставинами справи, що були підставою застосування
наведених норм матеріального права став договір УБ №0091620 від
28.03.2003 страхування транспортних засобів ТОВ (Страхувальник) та
УСК "Гарант-Авто" (Страховик) автомобілів, які належать
Страхувальнику з додатковими угодами від 01.04.2003 № 1 та від
28.03.2004 №2 із страховою сумою на кожний автотранспортний засіб
та строком сплати страхового платежу.
Тому оскільки, ні в Договорі, ні в Додаткових угодах не
передбачено умов, які б надавали можливість зменшувати розмір
страхового внеску внаслідок передачі Страхувальником права
власності на транспортні засоби іншим суб'єктам підприємницької
діяльності, суд першої інстанції прийшов до висновку, що
Страхувальник правомірно сплатив в повному обсязі перший страховий
платіж, та фактично погодив термін дії Договору - один рік. При
цьому судом зроблено висновок, що умовами Договору не передбачено
сплата страхових платежів помісячно, тому і підстав для такої
сплати у ТОВ немає. Тобто - страховий платіж розбивається на два
терміни сплати - до 31.03.2004, та до 30.04.2004 і сплативши
перший страховий платіж - ТОВ сплатило рівно половину страхового
платежу. Також судом зазначено, що зменшивши позивачу суму
податкового зобов'язання з податку на прибуток та розмір штрафних
санкцій у оспорюваному податковому повідомленні-рішенні, ДПI
погодився з правомірністю віднесення до складу валових витрат у
2004 році витрат по страхуванню транспортних засобів.
В своєму рішенні суд першої інстанції послався на рішення
Господарського суду м. Києва від 10.03.2004 у справі № 29/736, де
провадження в частині зобов'язання ДПI у Голосіївському районі м.
Києва провести коригування по особовому рахунку позивача валового
доходу в частині його зменшення на суму 103 600 грн. - припинено
на підставі заяви позивача - ТОВ про відмову від позовних вимог в
цій частині. Отже суд прийшов до висновку, що сума збитків
задекларованих в декларації за I квартал 2003 року вважається
чинною, а висновок ДПI в частині збільшення валового доходу за I
квартал 2003 року на суму 103 600 грн. є неправомірним і позивач
не повинен враховувати в 2004 році доходи, не враховані в
обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та
виявлені у звітному періоді - п.4.1.5 ст. 4 Закону, оскільки
вказана сума, задекларована в 2003 році являється витратами
позивача і відноситься до складу валових витрат у порядку
п.п.5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону.
Таким чином, дослідивши докази та встановивши обставини
справи, суд першої інстанції мотивував свою постанову положеннями
п. 5.2.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, так як висновки Акту перевірки, на
підставі якого відповідачем прийняте оспорюване податкове
повідомлення-рішення, не відповідають нормам чинного законодавства
України, оскільки позивач включив до складу валових витрат,
витрати по страхуванню транспортних засобів за Договором
страхування від 28.03.2003 УБ № 0031620 правомірно у відповідності
до зазначених вимог пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 і до складу валових
витрат були законно віднесені витрати пов'язані з підготовкою
товарів до продажу (страхування, експертна оцінка, послуги
нотаріуса).
Суд апеляційної інстанції підтримав висновок суду першої
інстанції повністю.
Не погодившись із зазначеним постановою Господарського суду
м. Києва від 17.11.2005 та ухвалою Київського апеляційного
господарського суду від 22.02.2006 по справі № 29/376 відповідач
подав касаційну скаргу в якій просить скасувати судові рішення та
прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, оскільки судами
неповно з'ясовані обставин, що мають значення для справи.
Невідповідність висновків суду, викладених в рішенні, фактичним
обставинам та матеріалам справи; неправильне застосування норм
матеріального права та порушення норм процесуального права
скаржник обгрунтував порушенням вимог п. 3 ст. 159 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
- не прийнято до
уваги, обгрунтовані доводи скаржника, викладені в апеляційній
скарзі щодо обставин які викладені в судовому рішенні. I
зазначивши фактичні обставини справи, відповідач вважає їх
підставою для скасування судових рішень.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому
зазначив, що суми, сплачені у зв'язку із проведенням
передпродажної підготовки (страхування, експертна оцінка, послуги
нотаріуса) є витратами "сплаченими у зв'язку з підготовкою
продажу" у відповідності із п. 5.9 ст. 5 Законом України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. I тому,
враховуючи зазначене та те, що скаржником не зазначено жодної
норми матеріального права, яку порушив суд при винесенні рішення,
просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення
без змін.
Перевіривши правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги,
заперечення на неї та пояснення представника відповідача, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
В силу п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в редакції від 22.05.1997 № 283 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
"Про
оподаткування прибутку підприємств" - валові витрати виробництва
та обігу є сума будь-яких витрат платник податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платника податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Відповідно пп. 5.2.1 ст. 5 Закону встановлено, що до складу
валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених
(нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,
послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання
електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень,
установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. А згідно п. 5.9 ст. 5
Закону - платник податку веде податковий облік приросту (убутку)
балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації,
та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів,
напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах,
у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати
на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких
включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за
винятком тих, що отримані безкоштовно).
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується
із обгрунтуванням судів попередніх інстанцій щодо відсутності
підстав для зменшення збитків за перше півріччя 2003 року на суму
103 600 грн., та відображення в декларації за III квартали 2003
року.
I оскільки судами встановлено, що ні в Договорі, ні в
Додаткових угодах не передбачено умов, які б надавали можливість
зменшувати розмір страхового внеску внаслідок передачі
Страхувальником права власності на транспортні засоби іншим
суб'єктам підприємницької діяльності, тому суди першої та
апеляційної інстанцій прийшли до обгрунтованого висновку, що
Страхувальник правомірно сплатив в повному обсязі перший страховий
платіж у встановлений договором термін. Відтак, віднесення
позивачем витрат по сплаті страхових платежів повністю відповідає
вимогам пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
При цьому необхідно звернути увагу на помилковість міркувань
скаржника, так як відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
ДПI не довела обов'язок позивача
щодо сплати страхових платежів із коригуванням за врахуванням
кількості наявних застрахованих автомобілів, що також підтверджує
незаконність висновку відповідача про те, що позивачем порушені
вимоги пп. 5.2.7 п. 5.2 та п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(а саме занижено
приріст балансової вартості інвентарних запасів покупних товарів)
і є невірними. Відповідно до позивача не може бути застосована
відповідальність за порушення положень даної статті, а від так
податкове повідомлення-рішення від 09.08.2005 № 0000472307/1
правомірно визнане недійсним.
Враховуючи вищенаведене суд касаційної інстанції погоджується
із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій, і
визнає, що постанова Господарського суду м. Києва від 17.11.2005
та ухвала Київського апеляційного господарського суду від
22.02.2006 по справі № 29/376 не підлягають скасуванню.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду м. Києва від 17.11.2005 та
ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2006
по справі № 29/376 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку,
визначеними ст. ст. 237-239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.I. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров