Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Юрченка В.В.

судді-доповідача Гуріна М.I.

Амєліна С.Є.

суддів Кобилянського М.Г.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання Міненку I.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_3, представника третьої особи ОСОБА_4, представника Прокуратури України Олексюк О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1на постанову апеляційного суду міста Києва від 16.05.2007 року у справі за позовом ОСОБА_1до Генеральної прокуратури України, третя особа - ОСОБА_2про визнання протиправними і скасування наказів Генерального прокурора України від 07.02.2005 року № 51 ш-а, від 23.03.2005 року № 374-К, поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними і скасування наказів Генерального прокурора України від 07.02.2005 року № 51 ш-а, від 23.03.2005 року № 374-К, поновлення на роботі на посаді прокурора Автономної Республіки Крим.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16.02.2007 року закрито провадження у справі щодо частини позовних вимог ОСОБА_1, а саме про визнання протиправним та скасування наказу Генеральної прокуратури України від 07.02.2005 року № 51 ш-а у зв'язку з відмовою позивача від позовних вимог в цій частині.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 16.02.2007 року позов задоволено.

Постановою апеляційного суду міста Києва від 16.05.2007 року постанову суду першої інстанції скасовано, а у справі ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду міста Києва від 16.05.2007 року, а постанову Печерського районного суду міста Києва від 16.02.2007 року залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач був призначений на посаду прокурора Автономної республіки Крим наказом Генерального прокурора України від 25.12.2003 року № 1186-К. 22.03.2005 року ОСОБА_1 було подано рапорт про звільнення його за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років та виплату грошової допомоги. Наказом Генерального прокурора України від 23.03.2005 року № 374-К позивач був звільнений на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) (стаття 38 Кодексу законів про працю України (322-08) ). Про наказ Генерального прокурора України від 23.03.2005 року № 374-К про його звільнення за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію позивачу стало відомо 25.03.2005 року після отримання трудової книжки, а до суду з позовом про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі він звернувся 24.01.2007 року - через 1 рік 10 місяців.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач позов визнав під час підготовчого провадження, а відповідно до вимог статей 121, 164 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову під час попереднього провадження і прийняття його судом, приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погодився.

Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом. Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

З огляду на положення даної статті суд першої інстанції прийняв до розгляду позов ОСОБА_1, однак задовольняючи позовні вимоги, не звернув уваги на те, що третя особа ОСОБА_2 заперечив проти визнання позову, однак незважаючи на це суд не досліджував питання про причини пропущення строку звернення до адміністративного суду.

Суд апеляційної інстанції правомірно не визнав поважними посилання в позовній заяві на пропуск строку звернення до суду з тих підстав, що про створення нової структури Прокуратури України позивачу стало відомо у січні 2007 року і дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача відбулося без порушення законодавства про працю.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що відповідач, при звільненні позивача за статтею 38 Кодексу законів про працю України (322-08) порушив положення цієї статі в тій частині, що звільнив ОСОБА_1 на другий день після подання рапорту про звільнення, замість того, щоб звільнити його після перебігу двотижневого строку.

Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, оскільки в рапорті про звільнення за власним бажанням з займаної посади у зв'язку з виходом на пенсію ОСОБА_1 не зазначив з якого часу він просить його звільнити, а тому видання наказу про його звільнення на другий день після подання рапорту, не є порушенням статті 38 Кодексу законів про працю України (322-08) .

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано відмовив у позові ОСОБА_1 у зв'язку з пропущенням строків звернення до суду, оскільки після звільнення за наказом від 23.03.2005 року на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) в зв'язку з виходом на пенсію, з позовом до суду позивач звернувся 24.01.2007 року, тобто з пропуском строків, передбачених статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Посилання в касаційній скарзі на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з поважних причин, оскільки про створення нової структури Прокуратури України йому стало відомо у січні 2007 року є надуманими, оскільки про таке створення ОСОБА_1 знав з 11.03.2005 року, про що був попереджений в.о. Генерального прокурора України та про що свідчить його власноручний підпис на попереджені від 01.03.2005 року № 11/1-579 вих.05.

Iнші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом було допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, коли суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення та вчиненні процесуальних дій, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду міста Києва від 16.05.2007 року - без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .