Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого - Харченка В.В., суддів - Васильченко Н.В., Гончар Л.Я., Матолича С.В., Шкляр Л.Т., при секретарі Мельник I.М., за участі представника позивача Гребеннікова О.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року у справі за позовом малого приватного підприємства "Амо" до Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим про визнання недійсною вимоги, -

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 квітня 2006 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог малого приватного підприємства "Амо" до Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим про визнання недійсною вимоги про сплату боргу від 31.01.2006 року № Ю 88.

Зазначене рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що засновник підприємства, який виконував обов'язки директора підприємства, є найманою особою, в розумінні вимог Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) .

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року зазначене рішення суду першої інстанції скасоване та прийнято рішення про задоволення позовних вимог.

В основу рішення суду апеляційної інстанції покладено висновки про те, що засновник позивача не може бути визнаний найманою особою, з посиланням на норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) .

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції УПФ у Бахчисарайському районі звернулося з касаційною скаргою, у якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року скасувати, постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 квітня 2006 року залишити в силі.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності їх дослідження судами, правильності встановлення характеру спірних правовідносин і обгрунтованості застосування норм матеріального права до їх вирішення, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів підстав до її задоволення не знаходить із наступних підстав.

Як було встановлено судами по справі Управлінням Пенсійного фонду України у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим було сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу в сумі 1982 грн. 00 коп. вигляді донарахованих страхових внесків (32 % від мінімальної заробітної плати).

Зазначене рішення було прийнято на підставі акту перевірки № 7 від 31.01.2006, згідно з яким підприємством "АМО" було допущено порушення пункту 1 статті 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) , яке виразилося в не нарахуванні одному працівнику в період з 07.2000 року по 01.2004 року заробітної плати.

Порушення, встановлене позивачем полягало в тому, що протягом зазначеного періоду власник підприємства здійснював подання звітності від імені підприємства, яке було кваліфіковане відповідачем як наявність на підприємстві найнятої особи.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) оподаткування є : для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, - фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) (крім сум виплат, що не враховуються при визначенні бази нарахування страхових внесків відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) ), а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру;

Для платників збору, визначених пунктами 1 і 2 статті 1 цього Закону, які мають найманих працівників, але не здійснюють витрат на оплату їх праці, - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток визначеного законом мінімального розміру заробітної плати на кількість працівників такого платника збору, на яких здійснюється нарахування заробітної плати.

Колегія суддів погоджується, що єдиний власник підприємства, який здійснює представництво підприємства в органах державної влади, однак не має з підприємством трудових відносин, не може бути визнаний найманим працівником.

Відсутність трудових відносин з позивачем належним чином підтверджена матеріалами справи (а.с.17,18).

Відповідно до ст. 224 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 224 КАС України (2747-15) , колегія суддів -

УХВАЛИЛА

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.