ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого Цуркана М.I.
судді-доповідача Гуріна М.I.
суддів Амєліна С.Є.
Ліпського Д.В.
Юрченка В.В.
секретар судового засідання Міненко I.М.
за участю представника Державної судової адміністрації
України Зеленого О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
Державного казначейства України та Державної судової адміністрації
України на постанову Печерського районного суду міста Києва від
22.12.2005 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від
11.04.2006 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до
Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України,
Державного казначейства України, Державної судової адміністрації
України, управління державної судової адміністрації у Вінницькій
області, управління юстиції у Вінницькій області про стягнення
заборгованості по заробітній платі та компенсації, -
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2005 року позивачі звернулися до суду з позовом до
Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України,
Державного казначейства України, Державної судової адміністрації
України, управління державної судової адміністрації у Вінницькій
області, управління юстиції у Вінницькій області про стягнення
заборгованості по заробітній платі, включаючи невиплачені премії,
матеріальну допомогу та інші гарантовані надбавки і виплати
починаючи з 01.07.1995 року, компенсацію за втрату частини
заробітної плати починаючи з 01.01.1998 року.
В обгрунтування своїх вимог позивачі послалися на те, що вони
працюють суддями Замостянського районного суду міста Вінниці:
ОСОБА_1 - з 02.07.1991 року, ОСОБА_2- з 18.08.2003року, ОСОБА_7 -
з 30.04.1995 року, ОСОБА_8 - з 29.03.1993 року, ОСОБА_9 - з
25.12.2001 року, ОСОБА_5 - з 23.02.2000 року, ОСОБА_3 - з
11.11.2002 року, ОСОБА_4 - з 11.05.2000 року, ОСОБА_6 - з
11.11.2002 року. Заробітна плата виплачувалась без урахування
положень законодавчих та нормативних актів, а на підставі пункту 1
статті 44 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) (2862-12)
,
відповідно до якого заробітна плата суддів складається з
посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи,
надбавок за вислугу років і інших надбавок. Відповідно до Указу
Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту
суддів" ( 584/95 ) (584/95)
від 10.07.1995 року, керівникам судів надано
право надавати суддям матеріальну допомогу для вирішення
соціально-побутових питань, спрямовуючи на це кошти у розмірі
місячного фонду заробітної плати. Крім того, позивачі просять
стягнути з відповідачів компенсацію за втрату частини заробітної
плати через порушення термінів виплати. Заборгованість по
заробітній платі та компенсацію позивачі просять стягнути на їх
користь з Міністерства фінансів України шляхом списання коштів з
розрахункового рахунку Державного Казначейства України.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від
22.12.2005 року позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства
фінансів України заборгованість по заробітній платі на користь
позивачів: ОСОБА_1 - 68 964, 53 грн., ОСОБА_7 - 62 066, 55 грн.,
ОСОБА_8 - 62 158, 22 грн., ОСОБА_2 - 29 102, 95 грн., ОСОБА_4 - 47
939, 90 грн., ОСОБА_5 - 54 479, 97 грн., ОСОБА_3 - 34 855, 06
грн., ОСОБА_6 - 37 605, 99 грн., ОСОБА_9 - 41 336, 88 грн. Вказані
кошти зобов'язано списати з розрахункового рахунку Головного
управління Державного казначейства України № 351133300101, МФО
300001, код 20055032, ОПЕРУ управління НБУ в місті Києві. У
задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 11.04.2006 року
постанова суду першої інстанції залишена без змін.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Державне
казначейство України та Державна судова адміністрація України
звернулися з касаційними скаргами, в яких просять скасувати
постанову Печерського районного суду міста Києва від 22.12.2005
року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 11.04.2006 року,
посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального
права та порушення норм процесуального права. Крім того, Державне
казначейство України просило справу направити до суду першої
інстанції на новий розгляд, а Державна судова адміністрація
України - ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши
доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм
матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у
справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного
судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду
України вважає, що касаційна скарга Державного казначейства
України підлягає задоволенню, а касаційна скарга Державної судової
адміністрація України - частковому задоволенню з наступних
підстав.
Судами встановлено, що працюють суддями Замостянського
районного суду міста Вінниці: ОСОБА_1 - з 02.07.1991 року,
ОСОБА_2 - з 18.08.2003року, ОСОБА_7 - з 30.04.1995 року, ОСОБА_8 -
з 29.03.1993 року, ОСОБА_9 - з 25.12.2001 року, ОСОБА_5 - з
23.02.2000 року, ОСОБА_3 - з 11.11.2002 року, ОСОБА_4 - з
11.05.2000 року, ОСОБА_6 - з 11.11.2002 року.
Судами досліджено висновок № 05-03/49 від 30.08.2005 року
судово-бухгалтерської експертизи та додаткових розрахунків
експерта по данній експертизі від 20.12.2005 року з якої
вбачається, що заборгованість перед позивачами по заробітній
платі, включаючи доплату за кваліфікаційний клас, надбавку за
інтенсивність праці, надбавку за досягнення в праці, надбавку за
вислугу років, щомісячні премії, відпускні, матеріальну допомогу
та додатковий посадовий оклад, становить відповідно: ОСОБА_1 - 68
964, 53 грн., ОСОБА_7 - 62 066, 55 грн., ОСОБА_8 - 62 158, 22
грн., ОСОБА_2 - 29 102, 95 грн., ОСОБА_4 - 47 939, 90 грн.,
ОСОБА_5 - 54 479, 97 грн., ОСОБА_3 - 34 855, 06 грн., ОСОБА_6 - 37
605, 99 грн., ОСОБА_9 - 41 336,88 грн.
Таким чином, судами встановлено, що позивачам через
недофінансування, недовиплачена заробітна плата, тобто, позивачі
отримали заробітну плату в розмірі меншому, ніж той, на який вони
мали право за законом.
Задовольняючи позовні вимоги позивачів, суди першої та
апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що Міністерство
фінансів України, Державне казначейство України належним чином не
виконали покладених на них обов'язків по організації
соціально-побутового забезпечення діяльності позивачів як суддів.
Міністерство фінансів України не вжило необхідних заходів до
виділення коштів для виплати позивачам заробітної плати у повному
розмірі, а Державне казначейство не перерахувало ці кошти для
безпосередньої виплати, чим порушили права позивачів на своєчасне
отримання заробітної плати у повному розмірі.
Відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
судове рішення повинно бути
законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом
відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм
процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на
підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній
справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в
судовому засіданні.
Постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної
інстанцій не відповідають зазначеним вимогам.
В основу ухвалених судових рішень покладено лише висновок
проведеної у справі судово-бухгалтерської експертизи № 05-03/49
від 30.08.2005 року.
Указом Президента України від 10.07.1995 року № 584
( 584/95 ) (584/95)
"Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів"
для суддів передбачена надбавка за високі досягнення у праці та
виконання особливо важливої роботи в розмірі до 75 відсотків
посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Тобто призначення та розмір зазначеної надбавки повинні
встановлюватись кожному судді індивідуально залежно від досягнень
у праці та виконання особливо важливої роботи.
При відсутності підстав для призначення такої надбавки,
передбачених зазначеним указом, така надбавка не призначалась.
Указом Президента України від 05.03.2002 року № 220
( 220/2002 ) (220/2002)
"Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів у
зв'язку з додатковим навантаженням" було передбачено збільшення
посадового окладу на 50 відсотків, надбавку за напруженість та
складність роботи в розмірі до 80 відсотків та надбавку за почесне
звання "Заслужений юрист України" в розмірі 30 відсотків. Тобто на
підставі і цього указу призначення та розмір надбавки за
напруженість та складність роботи в розмірі до 80 відсотків
повинні були встановлені кожному судді індивідуально.
Суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували, чи
призначались позивачам зазначені надбавки та в яких розмірах, не
витребували та не дослідили з цих питань відповідних наказів чи
інших документів, та без належної оцінки погодились з висновком
проведеної у справі судово-бухгалтерської експертизи.
Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що
кошти для виплати позивачам заборгованості по заробітній платі
повинно було виділити Міністерство фінансів України, яке
відповідно до статті 35 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
готує проект Закону про Державний бюджет України.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна.
Відповідно до положень статті 32 Бюджетного кодексу України
( 2542-14 ) (2542-14)
розробляє проект закону про Державний бюджет України
Кабінет Міністрів України. Міністр фінансів України відповідає за
складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає
основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які
використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення
пропозицій проекту Державного бюджету України.
Стаття 35 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
визначає
умови розроблення бюджетного запиту, за яким головні розпорядники
бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для
подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку,
встановлені Міністерством фінансів України. Головні розпорядники
бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність,
достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України
бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для
аналізу показників проекту Державного бюджету України, згідно з
вимогами Міністерства фінансів України.
Тобто, Бюджетний кодекс України ( 2542-14 ) (2542-14)
не передбачає
підстав для стягнення позивачам з Міністерства фінансів України
заборгованості по заробітній платі та компенсацій за її невиплату.
Також Міністерство фінансів України не є головним
розпорядником бюджетних коштів, передбачених на оплату праці
суддів.
Зазначені порушення норм матеріального та процесуального
права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, оскільки
відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати
доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні,
та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
визначено, що порушення норм
матеріального чи процесуального права, які призвели або могли
призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути
усунені судом касаційної інстанції, є підставою для скасування
судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і
направлення справи на новий судовий розгляд.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 230 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу Державного казначейства України
задовольнити.
Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України
задовольнити частково.
Постанову Печерського районного суду міста Києва від
22.12.2005 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від
11.04.2006 року скасувати, а справу направити до суду першої
інстанції.
Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків,
встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
(підпис)
М.I. Цуркан
Судді
(підпис)
С.Є. Амєлін
(підпис)
М.I. Гурін
(підпис)
Д.В. Ліпський
(підпис)
В.В. Юрченко
З оригіналом згідно
Суддя М.I. Гурін