Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.I. - головуючий,

Амєліна С.Є. - суддя-доповідач,

Горбатюка С.А.,

Гуріна М.I.,

Ліпського Д.В.,

при секретарі Замезі Ю.I.,

з участю представника відповідача Омельченка П.I.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової адміністрації у місті Києві на постанову Оболонського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1до Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації у місті Києві про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2006 року ОСОБА_1. звернулася в суд з вказаним адміністративним позовом.

Зазначала, що наказом голови Державної податкової адміністрації у місті Києві від 04 листопада 2005 року №553-о її звільнено з посади слідчого слідчого відділення Державної податкової міліції у Печерському районі міста Києва.

Після уточнення позовних вимог просила визнати нечинним наказ, поновити на посаді, стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та 50 000 грн. у відшкодування моральної шкоди

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2007 року, позов задоволено частково - скасовано наказ Державної податкової адміністрації у місті Києві від 04 листопада 2005 року №553-о та поновлено ОСОБА_1. на посаді слідчого слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва; стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 7 937, 28 грн. та 3 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В касаційній скарзі Державна податкова адміністрація у місті Києві, посилаючись порушення норм метеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення, та постановити нове про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом голови Державної податкової адміністрації у місті Києві від 05 липня 2004 року №266-о ОСОБА_1. прийнято слідчим слідчого відділення Державної податкової міліції у Печерському районі міста Києва на період відпустки ОСОБА_2. по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - по 05 червня 2006 року.

Оскільки особа, чию роботу виконувала позивачка продовжила відпустку по догляду за дитиною, то наказом голови Державної податкової адміністрації у місті Києві від 06 червня 2005 року №180-о позивачку було призначено на посаду слідчого, як державного службовця, слідчого відділення Державної податкової міліції у Печерському районі міста Києва до 05 грудня 2006 року.

27 вересня 2005 року ОСОБА_2. згідно наказу голови Державної податкової адміністрації у місті Києві від 27 вересня 2005 року №370-о приступила до виконання службових обов'язків.

Наказом голови Державної податкової адміністрації у місті Києві від 03 жовтня 2005 року №389-о ОСОБА_1. звільнено з займаної посади з 26 вересня 2005 року за статтею 38 (за власним бажанням) Кодексу законів про працю України (322-08) .

Наказом голови Державної податкової адміністрації у місті Києві від 04 листопада 2005 року №553-о у наказ про звільнення були внесені зміни - ОСОБА_1. звільнено за пунктом 6 частини 1 статті 40 (у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу) Кодексу законів про працю України (322-08) .

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що при звільненні позивачки з роботи суб'єктом владних повноважень порушені вимоги частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України (322-08) , оскільки не було вирішено питання про можливість переведення її на іншу роботу, крім того з наказом про звільнення позивачка була ознайомлена лише 07 листопада 2005 року, а до того часу продовжувала роботу і трудовий договір став безстроковим.

Такі висновки судів грунтуються на неповно встановлених обставинах справи, які мають значення для вирішення спору.

Згідно з вимогами статті 233 Кодексу законів про працю України (322-08) у справах про звільнення працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як вбачається з обставин справи, суди попередніх інстанцій встановили, що з наказом про звільнення позивачка була ознайомлена 07 листопада 2005 року, а в суд звернулася 24 лютого 2006 року з пропуском строку встановленого законом.

В порушення вимог статті 234 Кодексу законів про працю України (322-08) , суди не встановили причини пропуску строку звернення до суду і не дали правову оцінку цій обставині.

Відповідно вимог до статті 27 Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (100-95-п) .

Вирішуючи питання про стягнення середньої заробітної плати суд, в порушення вимог вказаної постанови Кабінету Міністрів України, не вказав період, за який підлягала обчисленню середня заробітна плата позивачки, та не провів її розрахунок.

Допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у місті Києві задовольнити частково.

Постанову Оболонського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття обставин.