Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :

Суддів: Бутенка В. I.,

Лиски Т. О. (доповідач),

Панченка О. I.,

Сороки М. О.,

Штульмана I. В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1до Державного комітету України у справах національностей та міграції про відмову в наданні статусу біженця, за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Київського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2006 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2005 року ОСОБА_1звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до Державного комітету України у справах національностей та міграції про визнання неправомірним рішення від 26.11.04 від № 598, яким йому відмовлено в наданні статусу біженця.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі на постанову Київського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2006 року ОСОБА_1ставить питання про скасування судових рішень в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виїхав із Судану влітку 1999 року з метою навчання в Харківській державній академії міського господарства, маючи національний паспорт, але оскільки навчання не оплачувалось, він його покинув і почав проживати на території України нелегально.

Рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграції від 26.11.04 від № 598 йому відмовлено в наданні статусу біженця.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди обгрунтовано виходили з того, що оскаржуване рішення прийняте в межах повноважень, та у відповідності до ст. 10 Закону України "Про біженців" (2557-14) , а позивач не надав суду доказів, які свідчать про факти його переслідування або дискримінаційні заходи з боку влади своєї держави щодо особисто нього або членів його сім'ї під час його проживання в Судані.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки рішення суб'єкта владних повноважень є правомірним, тому обгрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,-УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1відхилити, а постанову Київського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.. 237 КАС України (2747-15) .

Судді :