К-35597/06 Про стягнення недоплачених сум пенсії інваліду другої групи - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1на рішення Калінінського районного суду м.Горлівка від 2 лютого 2004 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 серпня 2004 року по справі за його позовом до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м.Горлівка про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м.Горлівка про стягнення недоплачених сум пенсії, посилаючись на те, що 15 квітня 1998 року йому була призначена пенсія як інваліду другої групи внаслідок захворювання, яке він отримав під час ядерних випробувань у період дійсної військової служби у 1969-1971 роках, він є інвалідом війни, та має, як зазначає позивач, статус ліквідатора ЧАЕС. При розрахунку пенсії відповідачем не враховані додаткова пенсія, як інваліду війни в розмірі 350% від мінімальної пенсії за віком та компенсація відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ЧАЕС" (796-12) . З урахуванням наведеного просив суд визнати права на пенсію в розмірі 1004, 64 грн., стягнути з відповідача недоотримані суми пенсії в розмірі 45776 грн. та зобов'язати відповідача проводити виплати залежно від змін мінімальної заробітної плати, розміру мінімальної пенсії за віком.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 26 серпня 2004 року залишено без змін рішення Калінінського районного суду м.Горлівка від 2 лютого 2002 року, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який направив її разом зі справою до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки судами порушено норми матеріального права, що привело до ухвалення незаконного рішення, а саме : судами не застосовані положення п.2 ст.10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та невірно розтлумачена ч.3 ст.14 Закону.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суди правильно виходили з того, що згідно ч.3 ст.14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок катастрофи на ЧАЕС, тому перерахунок його пенсії на підставі ч.3 ст.59 зазначеного Закону зроблений бути не може.

Судами встановлено, що позивач брав участь у підземних випробувань ядерної зброї під час проходження дійсної військової служби у 1969-1971 роках, захворів на променеву хворобу в наслідок чого став інвалідом другої групи, має посвідчення особи, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи та є інвалідом війни.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1992 року №674 "Про порядок віднесення деяких категорій громадян до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (674-92-п) був затверджений порядок віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ядерних випробуваннях до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до цього порядку до категорії 1 віднесені - інваліди з числа учасників ядерних випробувань, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з відповідним випробуванням, а також хворі на променеву хворобу внаслідок ядерних випробувань.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) до осіб, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, віднесено громадян, у тому числі військовослужбовців, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, їх наслідків у зоні відчуження.

Враховуючи наведене, суди дійшли до правильного висновку про те, що відповідачем був правильно встановлений статус позивача, як постраждалого а не , як ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС та обгрунтовано відмовлено в задоволенні позову.

Враховуючи те, що посилання касатора в касаційній скарзі на порушення судами норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судами повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 серпня 2004 року та рішення Калінінського районного суду м.Горлівка від 2 лютого 2004 року по справі за його позовом до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м.Горлівка - без змін.