Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

суддів : Бутенка В.I.(доповідач),

Чумаченко Т.А.,

Панченка О.I.,

Сороки М.О.,

Штульмана I.В.

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірною постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393" від 08 січня 2000 року № 12 (12-2000-п) , -

в с т а н о в и л а :

У липні 2004 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаною скаргою.

В обгрунтування своїх вимог зазначив, що 11 червня 2001 року його згідно п.п. "а" п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України було звільнено за віком в запас зі служби в апараті Міністерства внутрішніх справ України у званні підполковника міліції.

При звільненні йому виплатили вихідну допомогу в розмірі п'яти посадових окладів згідно постанови КМ України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" від 17 липня 1992 року № 393 (393-92-п) в редакції постанови КМ України № 12 від 08 січня 2000 (12-2000-п) року.

В подальшому Указом Президента України від 23 червня 2001 року № 463/2001 (463/2001) були скасовані окремі положення постанови КМ України від 17 липня 1992 року № 393 (393-92-п) в редакції від 08 січня 2000 року, оскільки вони суперечили вимогам чинного законодавства, і, відповідно змінився порядок розрахунку і виплати вихідної допомоги.

Вважав, що вихідну допомогу йому потрібно перерахувати відповідно до вимог постанови КМ України від 17 липня 1992 року № 393 (393-92-п) , згідно якої виплаті підлягає допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без обмеження 5 календарними роками служби і нарахування вихідної допомоги із суми місячного посадового окладу.

Правомірність виплати йому вихідної допомоги в розмірі п'яти місячних посадових окладів він оскаржив до Печерського районного суду м. Києва, який рішенням від 11 червня 2004 року відмовив у задоволенні скарги.

Тільки під час розгляду справи йому стало відомо, що оскаржуваною постановою КМ України від 08 січня 2000 року № 12 (12-2000-п) було змінено порядок розрахунку і виплати вихідної допомоги, з чим він не погоджувався і вважав згадану постанову такою, що суперечить вимогам Законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) .

Враховуючи викладене, просив визнати неправомірним пункт 2 постанови КМ України від 08 січня 2000 року № 12 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393" (12-2000-п) в частині, що стосується абзацу 3 та другого речення абзацу 4 пункту 10 постанови КМ України від 17 липня 1992 року № 393 (393-92-п) в редакції від 08 січня 2000 року, і визнати його недійсним у цій частині з моменту прийняття зазначеної постанови № 12 (12-2000-п) .

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 серпня 2004 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2004 року, скаргу ОСОБА_1. залишено без розгляду в зв'язку із пропуском процесуального строку.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1. подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.

При цьому в скарзі вказується на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як було встановлено районним судом, і з цим правильно погодився суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1. звільнився в запас зі складу Збройних Сил України 11 червня 2001 року й при звільненні йому виплатили вихідну допомогу в розмірі п'яти посадових окладів згідно постанови КМ України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" від 17 липня 1992 року № 393 (393-92-п) в редакції постанови КМ України № 12 від 08 січня 2000 (12-2000-п) року.

Указом Президента України від 23 червня 2001 року № 463/2001 (463/2001) були скасовані абзац третій та друге речення абзацу четвертого пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (393-92-п) (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 року N 12 (12-2000-п) ).

При цьому судами з урахуванням вимог ст. 57 Конституції України (254к/96-ВР) та ст. 248-5 ЦПК України (в редакції 1963 (1501-06) року) зроблено обгрунтований висновок щодо пропуску ОСОБА_1. процесуального строку, оскільки він звернувся до суду із вказаною скаргою лише 07 липня 2004 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують і судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень не було допущено порушень матеріального та процесуального права.

За правилами ч.3 ст. 220-1, ч.1 ст.224 КАС України (2747-15) , якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 09 серпня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2005 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст. ст. 236, 237 КАС України (2747-15) рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.