Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Сергейчука О.А., Чумаченко Т.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства закритого типу "Завод залізобетонних виробів і конструкцій"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.08.2005 р.

у справі № 38/7 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом акціонерного товариства закритого типу "Завод залізобетонних виробів і конструкцій"

до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2005 р. позов задоволено: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Лівобережної МДПI від 23.06.2004 р. № 0017371900/3, від 23.12.2004 р. № 0017361900/3, № 0017381900/0 про зобов'язання АТЗТ "Завод залізобетонних виробів і конструкцій" сплатити штраф в загальній сумі 94 720,45 грн., накладений на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) за сплату узгоджених сум податкових зобов'язань за платежами з податку на землю з порушенням граничних строків.

Судове рішення першої інстанції вмотивоване тим, що акт перевірки від 30.06.2004р., на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, не містить посилання на розмір узгодженого податкового зобов'язання з земельного податку, обов'язок по сплаті якого існував у позивача, обгрунтування встановленої законом та фактичної дати сплати цього податкового зобов'язання позивачем; підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) / Закон від 21.12.2000 р. № 2181-III (2181-14) / запроваджена відповідальність за порушення платником податків граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань, встановлених саме цим Законом, а не іншими законами про оподаткування, тоді як відповідальність за порушення строків сплати податку за землю передбачена статтею 25 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) у вигляді пені.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.08.2005р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2005р. скасоване, в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що в період з лютого 2002 року по червень 2004 року, за який контролюючим органом була здійснена перевірка дотримання позивачем строків сплати податку за землю, такі строки були встановлені підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , оскільки дія статті 17 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) була призупинена на цей період законами про Державний бюджет України на відповідний рік.

В касаційній скарзі АТЗТ "Завод залізобетонних виробів і конструкцій" просить скасувати постанову апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції статті 25 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) .

Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити скаргу без задоволення як необгрунтовану.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Штрафні санкції в загальній сумі 94 720,45 грн. згідно спірних податкових повідомлень-рішень накладені на АТЗТ "Завод залізобетонних виробів і конструкцій" на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) за затримку граничного строку сплати узгоджених сум податкових зобов'язань за платежами з податку за землю в лютому 2002 року - червні 2004 року.

Преамбулою Закону від 21.12.2000 р. № 2181-III (2181-14) цей Закон визначений як спеціальний закон з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів / обов'язкових платежів/, включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Згідно пункту 1.2 статті 1 цього Закону податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Абзацом першим підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Зокрема, за базовий податковий / звітний / період, що дорівнює календарному місяцю / у тому числі при сплаті місячних авансових внесків / податкові декларації подаються протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного / податкового / місяця / підпункт "а" підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону від 21.12.2000 р. № 2181-III (2181-14) /.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) в редакції, діючій впродовж зазначеного періоду часу, земельний податок сплачується рівними частками власниками земельних ділянок, земельних часток / паїв / і землекористувачами - виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками - щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця.

Пунктом 12 статті 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" (2905-14) , пунктом 19 статті 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) та пунктом 18 статті 80 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) дію частини 1 статті 17 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) було зупинено щодо строків сплати земельного податку платниками / крім громадян та виробників сільськогосподарської та рибної продукції / на відповідні роки. При цьому зазначеними законами було встановлено, що земельний податок / крім громадян та виробників сільськогосподарської і рибної продукції / сплачується щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного / податкового / місяця / частина 3 статті 51 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" (2905-14) , частина 3 статті 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) , частина 3 статті 75 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) .

Беручи до уваги, що законами про Державний бюджет України на 2002, 2003 та 2004 роки базовим податковим / звітним / періодом для сплати земельного податку визначено календарний місяць, слід дійти висновку, що встановлені цими законами строки сплати земельного податку фактично співпадають по тривалості із строком, встановленим підпунктом "а" підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4, підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону від 21.12.2000 р. № 2181-III (2181-14) для сплати самостійно узгодженої платником податків суми податкового зобов'язання з податків, зборів / обов'язкових платежів /, для яких встановлений базовий податковий / звітний / період, що дорівнює календарному місяцю.

Преамбулою Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-III (2181-14) встановлено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Враховуючи межі застосування Закону України "Про плату за землю" (2535-12) та за принципом превалювання спеціальної норми над загальною, положення Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) є спеціальною нормою у галузі податкового законодавства, а Закон України "Про плату за землю" (2535-12) є загальною з цих питань.

Загальні норми можуть бути застосовані лише щодо питань неврегульованих спеціальною нормою права.

З огляду на спеціальний статус норм Закону від 21.12.2000 р. № 2181-III (2181-14) , а також застереження пункту 19.6 статті 19 цього Закону про те, що закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечать нормам цього Закону, суд першої інстанції помилково послався на статтю 25 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) як на норму, що передбачає виключну відповідальність за прострочення встановлених строків сплати податку за землю у вигляді пені.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ,

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу акціонерного товариства закритого типу "Завод залізобетонних виробів і конструкцій" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.08.2005 р.- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .