Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Львівської обласної ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2004 року у справі за заявою прокурора Львівської області про визнання незаконним і скасування рішення Львівської обласної ради №174 від 29.09.2003 р. "Про реорганізацію постійних комісій обласної ради", -

встановила:

В січні 2004 року прокурор Львівської області звернувся до Львівської обласної ради із заявою в порядку ст. 248-15 ЦПК України 1963 (1501-06) року про визнання незаконним і скасування рішення Львівської обласної ради від 29.09.2003 р. №174 "Про реорганізацію постійних комісій обласної ради".

В заяві зазначав, що рішенням обласної ради від 29.09.2003 р. №174 реорганізовано постійні комісії ради шляхом утворення з чотирьох комісій двох - комісії з питань охорони здоров'я та соціальної політики й комісії з питань туризму, рекреації, інвестиційної політики та прикордонного співробітництва. Цим же рішенням депутатів ОСОБА_1. і ОСОБА_2 увільнено від обов'язків голів постійних комісій, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 - від обов'язків голів реорганізованих комісій та обрано головами постійних комісій депутатів ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8

Посилаючись на порушення ч.2 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , у відповідності з якою рішення ради приймаються на її пленарному засіданні більшістю депутатів від загального складу ради, прокурор вказував, що в ході проведеної перевірки було встановлено, що 34 депутати не були присутніми на засіданні сесії обласної ради, а 8 депутатів - не брали участь в голосуванні і прийнятті рішення. Отже, 42 депутати з 81 обраних депутатів не голосували за прийняте рішення, тому рішення є незаконним.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 березня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2004 року, заяву прокурора Львівської області було задоволено та визнано незаконним і скасовано оскаржуване рішення Львівської обласної ради №174 від 29.09.2003 р. "Про реорганізацію постійних комісій обласної ради".

Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями, Львівська обласна рада звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просила вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Листом Верховного Суду України від 21.09.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) касаційну скаргу було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Перевіривши рішення судів першої й апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги на відповідність нормам матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Постановляючи рішення про задоволення заяви прокурора Львівської області щодо визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 29.09.2003 р. № 174, суд обгрунтовано виходив з вимог ч.2 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , якою встановлено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні більшістю депутатів від загального складу ради.

Так, судом було встановлено, що загальний склад Львівської обласної ради становить 81 депутат. Тобто, для прийняття рішення необхідно, щоб за нього проголосувало не менше 41 депутата.

Однак, як встановлено судом з матеріалів перевірки, проведеною прокуратурою Львівської області, заяв депутатів та особистих їх пояснень, з 81 депутатів 33 депутата були взагалі відсутні на засіданні сесії, а 8 депутатів ради не голосували за прийняття рішення №174.

Зокрема, депутати ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 категорично ствердили у своїх письмових поясненнях про те, що участі в голосуванні із зазначеного питання не брали, в сесійній залі не були. Як вбачається з особистих пояснень ОСОБА_16, він утримався від голосування з вищезгаданого питання, що визнав у судовому засіданні суду першої інстанції представник обласної ради.

Таким чином, судом першої інстанції на підставі поданих і перевірених доказів вірно встановлено, що більшість депутатів - 41 з 81 обраних не брали участь в голосуванні за прийняття рішення №174 від 29.09.2003 р., а відтак суд підставно визнав це рішення сесії ради незаконним.

З такими висновками суду вірно погодилась й апеляційна судова інстанція, оскільки вони відповідають обставинам справи й вимогам закону.

З'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суди як першої так і апеляційної інстанцій ухвалили рішення, що відповідають вимогам закону. Висновки судів достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами .

Приведені в касаційній скарзі доводи зазначений висновок судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду .

Відповідно до ст. 86 КАС України (2747-15) , виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи судами правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Львівської обласної ради - залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2004 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .