ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
Головуючого:
Харченка В.В.
Суддів:
Гончар Л.Я.
Васильченко Н.В.
Кравченко О.О.
Чалого С.Я.
при секретарі : Беспалого Д.В.
з участю представника Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі міста Києва - Демченко Олександра
Сергійовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі
суду адміністративну справу за касаційною скаргою Державної
податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва на
рішення господарського суду міста Києва від 24 лютого 2005 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 19
квітня 2005 року у справі за позовом Державної податкової
інспекції у Шевченківському районі міста Києва до Приватного
підприємства "Селен-С", Товариства з обмеженою відповідальністю
"Поліс" про визнання угоди недійсною, -
в с т а н о в и л а :
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста
Києва звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства
"Селен-С", Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс" про
визнання угоди недійсною.
В обгрунтування своїх вимог заявник вказував на те, що спірна
угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави та
суспільства, оскільки рішенням Шевченківського районного суду
міста Києва від 30 вересня 2003 року у справі № 2-7097/2003
визнано недійсними з моменту реєстрації установчі документи,
свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво № 39025006 про
реєстрацію платника податків на додану вартість ПП "Селен-С".
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19
квітня 2005 року у справі № 25/30 залишено без змін рішення
господарського суду міста Києва від 24 лютого 2005 року, яким в
позові відмовлено.
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста
Києва звернулась з касаційною скаргою на рішення господарського
суду міста Києва від 24 лютого 2005 року та постанову Київського
апеляційного господарського суду від 19 квітня 2005 року, в якій
просить скасувати судові рішення та винести нову постанову, якою
позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Зокрема, в апеляційній скарзі зазначено, що спірний договір
укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави та
суспільства за наявності умислу у відповідача - 1, оскільки
установчі документи цього відповідача, свідоцтво про реєстрацію
його платником ПДВ визнані недійсними рішенням Шевченківського
районного суду м. Києва.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи
касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами
першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач - 1
зобов'язався реалізувати відповідачу - 2 товар згідно накладної №
47 від 16 січня 2003року Відповідач-2 перерахував кошти у сумі 12
120,00 грн. на рахунок відповідача - 1, що підтверджується
випискою кредитної установи по розрахунковому рахунку ПП
"Селен-С". По зазначеній господарській операції відповідачем - 1
відповідачу-2 видана податкова накладна від 16.01.2003р. № 47 на
суму 12 120,00 грн., в тому числі ПДВ 2 020,00 грн.
В касаційній сказі позивач зазначає, що даний договір має
бути визнано недійсним згідно ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є угода,
укладена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про
судову практику про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 № 3
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
(з наступними змінами та доповненнями) угода може
бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками,
передбаченими законом.
Пунктом 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про
деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням
угод недійсними" № 02-5/111 ( v_111800-99 ) (v_111800-99)
від 12.03.1999
визначається, що необхідними умовами для визнання угоди недійсною
відповідно до ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є її укладення з метою
завідомо суперечною інтересам держави і суспільства; для прийняття
рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно
полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета
укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а
також вину сторін у формі умислу.
Таким чином, розглядаючи такий спір, суд повинен визначити
наявність наступних ознак: вчинення дій об'єктивно призводить до
порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в
даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм
законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні
основи держави і суспільства; такі угоди характеризуються
суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги
закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить
інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними
цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї
з них) у формі умислу при укладенні угоди; факт наявності
суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб
підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому
суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений
компетентним державним органом і підтверджений законодавче
визначеними засобами доказування.
Також, наявність умислу не може бути підтверджена лише
рішенням районного суду про визнання установчих документів однієї
сторони договору недійсним та скасування державної реєстрації,
оскільки предметом дослідження у такій справі є зокрема,
відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства,
а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала
місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.
Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не
тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його
державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.
Мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам.
Юридичні особи діють через органи управління, і , як наслідок,
через фізичних осіб, що входять до складу таких органів
управління.
Отже, для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи,
необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб,
що діяли від імені відповідної юридичної особи.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
особа
вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана
кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному
порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того,
що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими
особами Товариства з обмеженою відповідальністю "Селен-С"
встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Як роз'яснено в п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду
України "Про судову практику в справах про визнання угод
недійсними" № З ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
від 28.04.1978 (з наступними
змінами) до угод, укладених з метою, свідомо суперечною інтересам
держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на
приховування фізичними та юридичними особами доходів від
оподаткування.
Iнтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами
оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати
податки і збори, закріпленому у ст. 67 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Відтак, стверджуючи про укладення спірного договору з метою,
завідомо суперечною інтересам держави, позивачем має бути
доведено, що такий договір був направлений на ухилення від сплати
податків, і в результаті укладення та виконання цього договору
державі спричинені збитки.
Відповідно до п. 1.12 ст. 1 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
контролюючий орган -
державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної
законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю,
повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та
погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу. Вичерпний
перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього Закону.
Стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які
справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім
зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.3 цього пункту є органи
державної податкової служби.
У відповідності до п. "а", п. "б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст. 4
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити
суму податкового зобов'язання платника податків, у разі неподання
платником податків у встановлені строки податкових декларацій; або
якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника
податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових
зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Тому на доведення
тверджень про порушення відповідачем - ПП "Селен-С" встановленого
порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати
податків, в тому числі і за оспорюваним договором, позивач мав
надати суду відповідні рішення про донарахування ПП "Селен-С''
податкових зобов'язань.
Позивач як суду першої інстанції так і в суді апеляційного
суду допустимих доказів наявності у відповідача - ПП "Селен-С
податкового зобов'язання або податкового боргу не надав.
За таких обставин, заподіяння інтересам держави збитків
внаслідок укладання спірного договору матеріалами справи не
підтверджено.
У відповідності до ч. 2 ст.18 Закону України "Про державну
реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"
( 755-15 ) (755-15)
, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного
державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то
третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
На час укладання спірного договору відповідач - ПП "Селен-С
був зареєстрований, як суб'єкт підприємницької діяльності.
Крім цього, у суду відсутні підстави для застосування на
момент вирішення спору ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
01.01.2004 згідно п.1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних
положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, Цивільний кодекс
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
втратив чинність. Новий Цивільний кодекс України
( 435-15 ) (435-15)
, які набрав чинності, не містить таких
публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди,
передбачених ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
скасована відповідальність
(правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення
в доход держави одержаного однією або обома сторонами за угодою. А
за змістом ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли від пом'якшує або
скасовує відповідальність особи. Наслідком укладення угоди, яка
порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного Кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
), не є адміністративне-правова конфіскація.
За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм
матеріального та процесуального права, висновок про відмову в
задоволенні позову є вірним, рішення судів апеляційної інстанцій
ухвалені відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги позивача
є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224,
230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
,
ухвалив:
Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва без задоволення, а рішення
господарського суду міста Києва від 24 лютого 2005 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 19
квітня 2005 року - без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню
не
підлягає.
Судді :