ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                           У Х В А Л А
 
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
     30 травня 2007 року м. Київ
 
     Колегія  суддів  Вищого  адміністративного  суду  України   у
складі:
 
     головуючого: судді Фадєєвої Н.М.,
 
     суддів: Гордійчук М.П.,  Бим  М.Є.,  Леонтович  К.Г.,  Чалого
С.Я.,
 
     при секретарі: Коротких В.В.,
 
     за участю представника позивача Ситенок О.Д.,
 
     розглянувши у відкритому судовому  засіданні  в  місті  Києві
касаційну скаргу Київської  обласної  спілки  споживчих  товариств
"Облспоживспілка"  на  постанову  господарського  суду   Київської
області від 14 грудня 2005 року та ухвалу Київського  міжобласного
апеляційного господарського суду від 10 квітня 2006 року у  справі
за  позовом  Київської   обласної   спілки   споживчих   товариств
"Облспоживспілка" до виконавчого  комітету  Бородянської  селищної
ради,  третя  особа:  Закрите  акціонерне   товариство   "Споживче
товариство Бородянка" про визнання недійсним  рішення  виконавчого
комітету Бородянської селищної ради, -
 
                           встановила:
 
     В жовтні 2005 року позивач звернувся до  суду  з  позовом  до
виконавчого комітету  Бородянської  селищної  ради,  третя  особа:
Закрите акціонерне товариство (надалі - ЗАТ)  "СТ  Бородянка"  про
визнання  недійсним  рішення  виконавчого  комітету   Бородянської
селищної ради від 26.10.2001 року №218.
 
     Постановою  господарського  суду  Київської  області  від  14
грудня  2005  року,  яка  залишена  без  змін  ухвалою  Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 10  квітня  2006
року, у задоволенні позову відмовлено.
 
     Не погоджуючись з  зазначеними  судовими  рішеннями,  позивач
звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне
застосування судами норм матеріального  та  процесуального  права,
просить їх скасувати та постановити нове, яким задовольнити  позов
в повному об'ємі.
 
     У  судовому  засіданні   касаційної   інстанції   представник
касатора просив задовольнити скаргу з викладених  в  ній  підстав,
інші учасники процесу до  суду  не  з'явилися,  про  час  і  місце
розгляду справи повідомлені належним чином.
 
     Розглянувши касаційну скаргу  та  перевіривши  її  доводи  за
матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку  про  наявність
підстав для її часткового задоволення.
 
     Відповідно до ст. 220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
         суд  касаційної
інстанції перевіряє правильність  застосування  судами  першої  та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального  права,
правової оцінки обставин у справі і не може  досліджувати  докази,
встановлювати  та  визнавати  доведеними  обставини,  що  не  були
встановлені  в  судовому  рішенні,  та  вирішувати   питання   про
достовірність того чи іншого доказу.
 
     Згідно вимог ч. 2 ст. 227 КАС України  ( 2747-15 ) (2747-15)
          підставою
для скасування судових рішень судів першої  та  (або)  апеляційної
інстанцій  і  направлення  справи  на  новий  судовий  розгляд   є
порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели
або могли призвести до неправильного вирішення справи і не  можуть
бути усунені судом касаційної інстанції.
 
     В ході з'ясування обставин у справі і перевірки їх  доказами,
судами попередніх інстанцій встановлено наступне: 26.10.2001  року
виконавчим комітетом  Бородянської  селищної  ради  було  прийнято
рішення за №218, відповідно до якого визнано  право  власності  за
Бородянським районним споживчим товариством на  будівлі  споживчої
кооперації, розташовані в смт. Бородянка: магазин  "Універмаг"  по
вул. Леніна, 343;  ресторан  "Городянка"  по  вул..  Леніна,  339,
автотранспортне підприємство РАСТ  по  вул.  Вокзальній,  2,  смт.
Бородянка; хлібохарчокомбінат по вул. Гагаріна, 1/2.
 
     Суд першої інстанції при винесенні рішення керувався тим,  що
зазначені об'єкти нерухомості згідно  документації  перебували  на
балансі Бородянського РайСТ, а також державними  актами  на  право
користування земельними ділянками, на яких розташовані ці об'єкти.
 
     Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні вказує на  те,  що
позивач звернувся до суду посилаючись на норми Цивільного  кодексу
України та  Господарського  кодексу  України  ( 436-15 ) (436-15)
        ,  які  не
розповсюджуються на спірні  відносини,  оскільки  набули  чинності
після виникнення спору, що є підставою для залишення рішення  суду
першої інстанції без змін.
 
     Суд касаційної інстанції з такими висновками судів попередніх
інстанцій не погоджується з огляду на наступне.
 
     Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
        ,
в редакцій на момент виникнення спору, право колективної власності
виникає на підставі: добровільного  об'єднання  майна  громадян  і
юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних  товариств,
інших господарських  товариств  і  об'єднань;  передачі  державних
підприємств  в  оренду;  викупу  колективами  трудящих  державного
майна; перетворення державних підприємств  в  акціонерні  та  інші
товариства; безоплатної передачі майна державного  підприємства  у
власність трудового колективу,  державних  субсидій;  пожертвувань
організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.
 
     Вказаним  Законом  встановлено  вичерпний   перелік   підстав
виникнення права колективної власності.
 
     Законом  України  "Про  місцеве  самоврядування  в   Україні"
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
        ,  в  редакції  на  момент   виникнення   спору,   не
встановлено повноважень селищної ради, її виконавчих органів  щодо
визнання права власності за окремими суб'єктами правовідносин.
 
     Згідно  ч.  2  ст.  11  вказаного  Закону  виконавчі   органи
сільських,  селищних,   міських,   районних   у   містах   рад   є
підконтрольними  і  підзвітними  відповідним  радам,  а  з  питань
здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої  влади  -
також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
 
     Відповідно до п. 30 ч.1 ст. 26 зазначеного Закону виключно на
пленарних засіданнях селищної ради вирішуються  питання  прийняття
рішень щодо відчуження відповідно до  закону  комунального  майна;
затвердження  місцевих  програм  приватизації,  а  також  переліку
об'єктів комунальної власності, які  не  підлягають  приватизації;
визначення доцільності,  порядку  та  умов  приватизації  об'єктів
права комунальної власності;  вирішення  питань  про  придбання  в
установленому законом порядку приватизованого майна, про включення
до об'єктів комунальної власності  майна,  відчуженого  у  процесі
приватизації,  договір  купівлі-продажу  якого   в   установленому
порядку розірвано або визнано недійсним, про  надання  у  концесію
об'єктів права комунальної власності, про  створення,  ліквідацію,
реорганізацію  та   перепрофілювання   підприємств,   установ   та
організацій  комунальної  власності   відповідної   територіальної
громади.
 
     Згідно Iнструкції  про  порядок  державної  реєстрації  права
власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у  власності
юридичних та фізичних осіб,  затвердженої  1998  року,  реєстрація
права  власності  провадиться   на   підставі   правовстановлюючих
документів  бюро  технічної  інвентаризації,  а  оформлення  права
власності на об'єкти нерухомого  майна  з  видачею  свідоцтва  про
право власності юридичним особам  провадиться  органами  місцевого
самоврядування за умови, якщо юридична особа  представила  договір
про дольову участь у будівництві об'єкта  нерухомого  майна,  акта
про прийняття об'єкта в експлуатацію та акта прийняття -  передачі
цього  об'єкта  дольовику,  а  також   на   підставі   документів,
встановлених  законодавством,   які   підтверджують   його   право
власності на об'єкти нерухомого майна.
 
     Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції  приходить
до висновку про необхідність скасування  рішень  судів  попередніх
інстанцій та направлення справи на новий розгляд, оскільки  судами
попередніх інстанцій  достовірно  не  встановлено,  не  перевірено
належними доказами  обставини  по  справі,  які  стосуються  майна
переліченого в спірному рішенні, чи не перебувало вказане майно  у
комунальній власності, не  з'ясовано  правову  природу  виникнення
спірного майна і особу, яка мала до цього відношення.
 
     Також, під час нового розгляду  вказаної  справи  судам  слід
керуватись тим,  що  процес  набуття  прав  власності  на  об'єкти
нерухомого майна  юридичними  особами  чітко  виписаний  в  Законі
України  "Про  власність"  ( 697-12 ) (697-12)
        ,  Iнструкції   про   порядок
державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого  майна,
що  перебувають  у   власності   юридичних   та   фізичних   осіб,
затвердженої 1998 року,  інших  нормативно  -  правових  актах,  в
редакції на момент виникнення спору, і не  може  бути  іншим,  ніж
передбачено законодавством.
 
     Що ж до  мотивації  суду  апеляційної  інстанції,  то  згідно
Кодексу адміністративного судочинства України  посилання  позивача
на  норми  законодавства,  які  не  розповсюджуються   на   спірні
правовідносини, не є підставою для відмови у задоволенні позову.
 
     Крім того, колегія суддів зазначає наступне.
 
     Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС  України  ( 2747-15 ) (2747-15)
          завданням
адміністративного судочинства є захист прав, свобод  та  інтересів
фізичних  осіб,  прав  та  інтересів  юридичних   осіб   у   сфері
публічно-правових відносин від порушень з боку  органів  державної
влади,  органів  місцевого  самоврядування,  їхніх   посадових   і
службових  осіб,  інших  суб'єктів  при  здійсненні  ними  владних
управлінських функцій на основі законодавства,  в  тому  числі  на
виконання делегованих повноважень.
 
     Але ч. 2 ст. 2 КАС України  ( 2747-15 ) (2747-15)
          встановлено,  що  до
адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії
чи бездіяльність суб'єктів  владних  повноважень,  крім  випадків,
коли щодо таких  рішень,  дій  чи  бездіяльності  Конституцією  чи
законами України встановлено інший порядок судового провадження.
 
     Згідно ч. 2 ст. 227 КАС  України  ( 2747-15 ) (2747-15)
          підставою  для
скасування  судових  рішень  судів  першої  та  (або)  апеляційної
інстанцій  і  направлення  справи  на  новий  судовий  розгляд   є
порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели
або могли призвести до неправильного вирішення справи і не  можуть
бути усунені судом касаційної інстанції.
 
     Як вбачається із матеріалів справи  та  оскаржуваних  судових
рішень, спір розглянутий за  правилами  Кодексу  адміністративного
судочинства. При цьому позовні вимоги  фактично  стосуються  права
власності на об'єкти нерухомості, що взагалі не є спором  у  сфері
публічно-правових відносин, то ця вимога повинна  розглядатися  не
за правилами адміністративного судочинства.
 
     Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції  приходить
до висновку, що судами попередніх інстанцій  було  порушено  норми
матеріального та процесуального права, дана невірна правова оцінка
встановленим у справі обставинам,  що  призвело  до  неправильного
вирішення справи. Вказані недоліки не можуть  бути  усунуті  судом
касаційної інстанції в силу ст. 220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
        .
 
     За  таких  обставин  рішення  судів  першої  та   апеляційної
інстанцій підлягають скасуванню, а  справа  направленню  на  новий
судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суддів.
 
     Керуючись ст. ст.  220,  221,  223,  227,  230,  231  Кодексу
адміністративного  судочинства  України  ( 2747-15 ) (2747-15)
           ,   колегія
суддів, -
 
                         у х в а л и л а:
 
     Касаційну  скаргу   Київської   обласної   спілки   споживчих
товариств "Облспоживспілки" задовольнити частково.
 
     Постанову господарського суду Київської області від 14 грудня
2005  року  та   ухвалу   Київського   міжобласного   апеляційного
господарського суду від 10 квітня 2006 року - скасувати.
 
     Справу направити на новий  судовий  розгляд  до  суду  першої
інстанції в іншому складі суддів.
 
     Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
 
     Судді:/підпис/
 
     З оригіналом згідно.
 
     Суддя: