ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ

     30  травня 2007 року  м. Київ

     Колегія  суддів  Вищого  адміністративного  суду  України   в
складі:

     головуючого:  Бутенка В.I.,

     суддів:  Сороки М.О.,

     Штульмана I.В.,

     Лиски Т.О.,

     Панченка О.I.

     розглянувши в порядку письмового  провадження  адміністративну
справу

     за   касаційною   скаргою   ОСОБА_1,   ОСОБА_2   на   рішення
Тернопільського міського суду Тернопільської області від 21 жовтня
2002 року і ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 21
березня 2003 року у справі за  скаргою  ОСОБА_1,  ОСОБА_2  на  дії
головного   лікаря-експерта   Тернопільського   обласного   центру
медико-соціальної експертизи,

                           встановила:

     У квітні 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до  суду  із
вказаною скаргою, мотивуючи свої вимоги тим, що  при  затвердженні
відповідачем індивідуальних програм реабілітації інвалідів  їм  не
встановлено  потребу  в  побутовому  обслуговуванні,   в   наданні
постійного стороннього  догляду,  потреби  в  санаторно-курортному
лікуванні  та  в  додатковому  харчуванні,  а   також   права   на
компенсацію   всіх   використаних   медпрепаратів.   Просили   суд
зобов'язати відповідача провести щодо них  позачергову  експертизу
МСЕК  та  підтвердити  необхідність   відшкодування   вищевказаних
витрат.

     Рішенням Тернопільського міського суду  від  21  жовтня  2002
року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду  Тернопільської
області від 21 січня 2003 року, в задоволенні скарги відмовлено.

     У  касаційній  скарзі  ОСОБА_1  та  ОСОБА_2,  посилаючись  на
порушення  судами  норм  матеріального  і  процесуального   права,
просить  судові  рішення  скасувати  та   постановити   нове   про
задоволення скарги.

     Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

     Судами встановлено, що згідно  висновків  експертної  комісії
Київського НДI гігієни праці № 56/1601 від 22.12.1987  р.  ОСОБА_1
та  №  9/230  від  23.02.1988  р.  ОСОБА_2  встановлено  наявність
професійного захворювання легень.

     Згідно  висновку  експерта  Тернопільського  обласного   бюро
судово-медичної експертизи № 141 від 29.12.2001  р.  інші  супутні
захворювання,  які  були  діагностовано  ОСОБА_1  та  ОСОБА_2,  не
входять у перелік професійних захворювань.

     Відмовляючи у задоволенні скарги,  суд  виходив  з  того,  що
відповідно до наказу МОЗ України  №  212  від  22.111995  р.  "Про
затвердження порядку встановлення  медико-соціальними  експертними
комісіями ступеня втрати професійної  працездатності  у  відсотках
працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, яке  пов'язане  з
виконанням трудових  обов'язків"  додаткові  витрати  визначаються
згідно з індивідуальною програмою реабілітації  інваліда.  Витрати
на медичну реабілітацію визначаються МСЕК на підставі висновків та
рахунків  лікувально-профілактичних  закладів,  довідок   про   їх
вартість.

     Судом встановлено, що за поданням Монастирської  ЦРЛ  обласна
МСЕК  26.03.2001  р.  затвердила  ОСОБА_1   та   ОСОБА_2   перелік
медикаментів, необхідних для лікування  професійного  захворювання
легень в індивідуальній програмі реабілітації.

     Висновок суду про те, що на  підставі  висновку  МСЕК  потреб
скаржників в побутовому та іншому обслуговуванні  не  встановлено,
 відповідає  фактичним  обставинам  справи.  З   таким   висновком
погодився суд апеляційної інстанції  і  доводи  касаційної  скарги
його не спростовують.

     З  огляду  на  те,  що   суди  не  допустили  порушень   норм
матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень,
ці судові рішення підлягають залишенню без змін.

     Керуючись ст. ст.  220, 221, 223, 224, 230, 231  КАС  України
( 2747-15 ) (2747-15)
        , колегія суддів,

                            ухвалила:

     Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення, а
рішення Тернопільського міського суду Тернопільської  області  від
21 жовтня 2002 року  і  ухвалу  апеляційного  суду  Тернопільської
області від 21 березня 2003 року - без змін.

     Ухвала  набирає  законної  сили  з  моменту  проголошення   і
оскарженню не підлягає.

     Судові рішення Вищого  адміністративного  суду  України,  які
ухвалені в порядку касаційного провадження, можуть бути  оскаржені
лише  за  винятковими  обставинами  -   з   мотивів   неоднакового
застосування судом (судами) касаційної  інстанції  однієї  й  тієї
самої норми права; визнання  судових  рішень  міжнародною  судовою
установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що  порушують
міжнародні зобов'язання України - протягом  одного  місяця  з  дня
відкриття таких обставин шляхом  подачі  скарги  безпосередньо  до
Верховного Суду України.

     Судді: (підписи)

     З оригіналом згідно, суддя: