Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Чалого С.Я.

суддів Леонтович К.Г.

Кравченко О.О.

Гордійчук М.П.

Гончар Л.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення господарського суду Запорізької області від 3 жовтня 2005 року у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Прогрес" про стягнення суми штрафних санкцій,-

Встановила:

У червні 2005 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ "Прогрес" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 4 501, 51 грн. за нестворені робочі місця, незайняті інвалідами, нарахованих за 2004 рік.

В обгрунтування своїх вимог позивач послався на порушення відповідачем приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Рішенням господарського суду Запорізької області від 3 жовтня 2005 року позовні вимоги залишені без задоволення.

На зазначене судове рішення надійшла касаційна скарга Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, в якій ставиться питання про його скасування та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, середньооблікова чисельність осіб, працюючих на підприємстві у 2004 р., складала 199 осіб, (звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік, який відповідачем наданий 31.01.2005 р. до Запорізького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів).

Відповідно до ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) (у редакції від 01.08.2001 р.) норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві в 2004 р. повинен складати 8 осіб-інвалідів.

Середньоспискова чисельність інвалідів, що працювали у відповідача в 2004 р., складала 7 осіб-інвалідів, що підтверджується довідкою відповідача, середньорічна заробітна плата на підприємстві в 2004 році складала 4 501,51 грн., що зазначено в тому ж звіті.

Судом обгрунтовано прийняті до уваги посилання відповідача на ті обставини, що вина підприємства відсутня, оскільки відповідні державні органи та установи не виконали свої обов'язки та не направили на підприємство громадян-інвалідів.

Законодавство про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено га органи працевлаштування, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Відповідач, намагаючись виконати встановлений законом норматив, подавав звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках (за формою № 3-ПН) щомісячно, і тому не може нести відповідальність за неналежне працевлаштування інвалідів, так як статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності Iнвалідів" (875-12) такий обов'язок покладено на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві Радаи народних депутатів, громадські організації інвалідів.

У матеріалах справи, знаходиться відповідь Розівського районного центру зайнятості № 451 від 02.06.2005р., яка свідчить, що у вересні 2004 року за направленням служби зайнятості був направлений інвалід 3-ї групи на вакантну посаду.

Окрім того, Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів вказує на те, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для Iнвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Відповідач пояснив, що вживав заходів із створення робочих місць для інвалідів, про що свідчить наказ № 69 від 31.12.03 р. про створення робочого місця для інваліда.

На підприємстві відповідача діяла Iнструкція про робоче місце Iнваліда, яка містить погоджений список робочих місць, що можуть бути використані по умовам праці та з врахуванням фізичних можливостей інваліда для працевлаштування інвалідів.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія дійшла висновку, що відповідач виконував належним чином покладені на нього Законом обов'язки для створення робочих місць, але в зв'язку з тим, що інваліди на підприємство не направлялися та не виявилося бажаючих серед вільнонайманих інвалідів працевлаштуватися, норматив залишився невиконаним.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225-229 КАС України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду першої інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необгрунтованими, підстави для передачі справи на розгляд складу колегії суддів Вищого адміністративного суду України відсутні.

Керуючись статтею 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

У х в а л и л а:

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а рішення господарського суду Запорізької області від 3 жовтня 2005 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.