ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
Iменем України
"29" травня 2007 р. Справа № А-17/219
к/с № К-23222/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Брайка А.I.
Карася О.В.
Рибченка А.О.
Федорова М.О.
при секретарі судового засідання: Каліушко Ф.А.
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції в
Тисменицькому районі Iвано-Франківської області
на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від
10.05.2006 року
та рішення Господарського суду Iвано-Франківської області від
01.03.2006 року
по справі №А-17/219
за позовом Iвано-Франківського центру зайнятості
до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі
Iвано-Франківської області, третя особа - Товариство з обмеженою
відповідальністю "Вілія"
про визнання недійсним рішення., -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2005 року Iвано-Франківський обласний центр
зайнятості - робочий орган виконавчої дирекції Фонду
загальнообов'язкового державного соціальною страхування України на
випадок безробіття (далі по тексту - позивач) звернувся до
Господарського суду Iвано-Франківської області з позовною заявою
до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі
Iвано-Франківської області (далі по тексту - відповідач), за
участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на
стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю
"Вілія" про визнання нечинним рішення..
Рішенням Господарського суду Iвано-Франківської області від
01.03.2006 року, залишеним в силі Львівським апеляційним
господарським судом, позов задоволено. Визнано нечинним рішення
№5820/8/24-0 від 20.10.2003 року, яким на підставі п.18.2 ст.18
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
(надалі - Закон №2181) списано Товариству з обмеженою
відповідальністю "Вілія" 8076.02 грн. заборгованості за страховими
внесками на випадок безробіття, яка виникла за період з 01.01.2001
року по 18.06.2003 року.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим
органом безпідставно прийнято рішення про списання заборгованості
за страховими внесками па випадок безробіття, як податкового
боргу, оскільки зобов'язання по страхових внесках не є податковим
боргом, на який поширюється дія Закону №2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
і ці
страхові внески не можуть стягуватися в іншому порядку, ніж це
передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПI в
Тисменицькому районі Iвано-Франківської області подала касаційну
скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного
господарського суду від 10.05.2006 року та рішення Господарського
суду Iвано-Франківської області від 01.03.2006 року, та прийняти
нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних
вимог, оскільки вважає, що рішення та ухвалу було прийнято з
порушенням норм матеріального права. Зокрема скаржник вважає, що
судами неправильно застосовано ст.ст. 1-2 Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, преамбулу, п. 2, п. 1.3 ст. 1,
п. 18.2 ст. 18 Закону України №2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної
оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного
суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що списання
податкового боргу ТзОВ "Вілія" по страхових внесках до фонду в
сумі 8076,02 грн. податковим органом проведено на підставі довідки
Тисменицького районного центру зайнятості від 17.01.2003 року, та
рішення Торгово-промислової палати України яка, розглянувши запит
ТзОВ "Вілія", визнала форсмажорними обставини погодні умови, які
спричинили загибель посівів сільськогосподарських культур у 2003
році.
Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками
судів першої та апеляційної інстанцій, що дія Закону №2181
( 2181-14 ) (2181-14)
не поширюється на правовідносини щодо погашення
заборгованості по внесках на загальнообов'язкове державне
соціальне страхування.
Як вбачається з преамбули Закону України №2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
(зі змінами, внесеними згідно Закону № 550-IV від 20.02.2003 р.),
цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який
установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних
осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з
податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування внески на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і
сплати неї та штрафних санкцій, що застосовуються до платників
податків контролюючим органами, у тому числі за порушення у сфері
зовнішньоекономічної діяльності, визначає процедуру оскарження дій
органів стягнення.
Разом з тим, аналіз положень наведеного Закону, Закону
України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
від 02.03.2000 р. № 1533 (далі -
Закон України № 1533) та Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
від 25.06.91 р. № 1251-XII не дає
підстав для віднесення страхових внесків на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття до податків і
зборів (обов'язкових платежів).
За змістом ст.67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
розмір
податків і зборів, порядок їх сплати встановлюється законом. Таким
загальним законом є Закон України "Про систему оподаткування ".
Перелік податків і зборів (обов'язкових платежів), наведений
у статтях 14. 15 даного Закону, є вичерпним. Податки і збори
(обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом,
крім визначених Законом України "Про джерела фінансування
дорожнього господарства України" ( 1562-12 ) (1562-12)
, сплаті не
підлягають.
Згідно з преамбулою Закону України № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
, цей
Закон є спеціальним законом з питань оподаткування.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України №1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
(набрав чинності з 01.01.2001 р. законодавство про страхування на
випадок безробіття складається з Основ законодавства України про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону.
Закону України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) (803-12)
та інших
нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері
страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів
України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України. Тобто відносини у сфері соціального страхування на
випадок безробіття регулюються спеціальним законодавством.
У силу п.2 розділу 8 Закону України № 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
, до
приведення законодавства України у відповідність із цим Законом,
закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині,
що не суперечить цьому Закону.
Отже, з моменту набрання чинності Законом України №1533
( 1533-14 ) (1533-14)
(з 01.01.2001 р.) норми Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
у частині, що йому суперечили не
застосовуються.
Окрім того, Законом України "Про внесення змін до Закону
України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
від 18.02.97 р.
було встановлено, що дія цього Закону поширюється на відповідні
правовідносини у сфері соціального страхування щодо зборів на
соціальне страхування до прийняття законів України з питань
соціального страхування.
Відповідно до п.1.3 ст. 1 Закону України № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
, податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з
урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно
узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи
судовому порядку але не сплачене у встановлений строк, а також
пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. У свою
чергу, п. 1.2 ст. 1 Закону визначає податкове зобов'язання як
зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних
цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки,
визначені цим Законом або іншими законами України.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів
попередніх інстанцій, що Страхові внески, зокрема на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття, не включені до податків і зборів (обов'язкових
платежів встановлених Законом України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) (1251-12)
, а Закон України № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
не може
розширювати перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) або
поширювати порядок погашення зобов'язань платників податків па
платежі, які не включені у систему оподаткування.
Стаття 8 Закону України № 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
встановлює, що
Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування
України на випадок безробіття є цільовим централізованим страховим
фондом, некомерційною самоврядною організацією, і кошти Фонду не
включаються до складу Державного бюджету України.
Згідно з частинами 2, 3 ст. 2 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, Фонд загальнообов'язкового державного
соціального страхування України на випадок безробіття не є
державним цільовим фондом, а є цільовим централізованим страховим
фондом, кошти якого не включаються до складу Державного бюджету
України.
Таким чином, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного
висновку, що не можна вважати зобов'язання по страхових внесках
податковим боргом, на який поширюється дія Закону України № 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
, згідно з його преамбулою.
Включення Законом України № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
органів фондів
загальнообов'язкового державного соціального страхування у перелік
контролюючих органів не змінює статусу внесків на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування па випадок
безробіття, у зв'язку з чим вони не можуть вважатися податком чи
збором у розумінні законів України про оподаткування і не можуть
стягуватись в іншому порядку, ніж це передбачено Законом України №
1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові
рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної
інстанції не допустили порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій.
Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія
суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу
Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2006 року
та рішення Господарського суду Iвано-Франківської області від
01.03.2006 року такими, що прийняті з правильним застосуванням
норм матеріального та процесуального права, тому суд касаційної
інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни
чи скасування у справі № А-17/219.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в
Тисменицькому районі Iвано-Франківської області залишити без
задоволення.
Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від
10.05.2006 року та рішення Господарського суду Iвано-Франківської
області від 01.03.2006 року залишити без змін.
Справу № А-17/219 повернути до Господарського суду
Iвано-Франківської області.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може
бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку,
передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
підпис
Голубєва Г.К.
Судді
підпис
Брайко А.I.
підпис
Карась О.В.
підпис
Рибченко А.О.
підпис
Федоров М.О.
З оригіналом згідно
Суддя Голубєва Г.К.