Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючий,

Весельської Т.Ф.,

Гуріна М.I.,

Федорова М.О.,

Юрченка В.В.,

при секретарі Замезі Ю.I.

з участю позивачки ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Замостянського районного суду міста Вінниці від 22 грудня 2003 року, ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області від 18 березня 2004 року, рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 17 травня 2004 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області від 04 серпня 2004 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної ради про визнання нечинними рішень, поновлення на роботі, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

09 жовтня 2002 року ОСОБА_1. звернулася в суд з вказаним позовом.

Зазначала, що працювала на посаді заступника голови Вінницької обласної ради по виконавчому апарату, з якої розпорядженням Голови Вінницької обласної ради від 19 липня 2002 року №31-рк звільнена з 22 липня 2002 року згідно пункту 1 статті 40 (через скорочення чисельності або штату працівників) Кодексу законів про працю України.

Розпорядженням Голови Вінницької обласної ради від 12 серпня 2002 року №35-рк дата звільнення змінена 22 липня на 12 серпня 2002 року.

Вважаючи звільнення незаконним, просила поновити на роботі, стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2003 рік, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2003 рік та відшкодувати моральну шкоду.

Також ОСОБА_1. звернулася в суд зі скаргою на рішення Вінницької обласної ради від 29 жовтня 2003 року №13-рк та розпорядження голови Вінницької обласної ради від 31 липня 2000 року №20-рк щодо стажу її державної служби, які просила розглянути в порядку, передбаченому главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України 1963 року в одному провадженні з позовом про поновлення на роботі.

Ухвалою Замостянського районного суду міста Вінниці від 22 грудня 2003 року, залишеною без змін ухвалою судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області від 18 березня 2004 року скарга на рішення суб'єктів оскарження роз'єднана з позовом про поновлення на роботі та повернута позивачці з роз'ясненням порядку їх подачі до Ленінського районного суду міста Вінниці за місцезнаходженням суб'єкта оскарження.

Рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 17 травня 2004 року, залишеним без змін ухвалою судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області від 04 серпня 2004 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційних скаргах, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивачка просить скасувати ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області від 18 березня 2004 року, а ухвалу Замостянського районного суду міста Вінниці від 22 грудня 2003 року скасувати в частині повернення скарги на рішення суб'єктів оскарження. Також просить скасувати рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 17 травня 2004 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області від 04 серпня 2004 року й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в провадженні Замостянського районного суду міста Вінниці на розгляді знаходилася цивільна справа за її позовом про поновлення на роботі.

17 грудня 2002 року в рамках вказаної справи ОСОБА_1. подала скаргу на рішення Вінницької обласної ради від 29 жовтня 2003 року №13-рк та розпорядження голови Вінницької обласної ради від 31 липня 2000 року №20-рк щодо стажу її державної служби, які просила розглянути в порядку, передбаченому главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України (1501-06) 1963 року в одному провадженні з позовом про поновлення на роботі.

Роз'єднуючи вимоги скарги від позову, районний суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що вимоги скарги й позову не підлягають сумісному розгляду, а скаргу слід повернути заявниці для подачі її у суд за місцезнаходженням суб'єктів оскарження.

Доводи касаційної скарги про неправомірність повернення скарги є неприйнятними, оскільки, як вбачається з протоколу судового засідання від 22 грудня 2002 року, суд не приступав до розгляду скарги по суті, а оскільки й сама позивачка в судовому засіданні виступала за окреме провадження по скарзі, то у відповідності з вимогами чинних на той час статтями 248-4 та 132 ЦПК України 1963 (1501-06) року суд законно повернув скаргу заявниці, подану з порушенням правил підсудності.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що ОСОБА_1. перебувала на державній службі у Вінницькій обласній раді на посаді заступника голови Вінницької обласної ради по виконавчому апарату.

Рішенням другої сесії Вінницької обласної ради четвертого скликання від 16 травня 2002 року №10 затверджено положення про виконавчий апарат Ради і нову структуру та штатну чисельність виконавчого апарату Ради, згідно яких скорочено посаду, що займала позивачка.

21 травня 2002 року ОСОБА_1. попереджено про наступне вивільнення.

25 червня 2002 року питання вивільнення працівників погоджено з профспілковим комітетом Вінницької обласної ради.

Розпорядженням Голови Вінницької обласної ради від 19 липня 2002 року №31-рк ОСОБА_1. звільнено з 22 липня 2002 року з займаної посади згідно пункту 1 частини 1 статті 40 (через скорочення чисельності або штату працівників) Кодексу законів про працю України.

Розпорядженням Голови Вінницької обласної ради від 12 серпня 2002 року №35-рк внесені зміни щодо дати звільнення: вказано, що ОСОБА_1. звільнено з 12 серпня 2002 року, і того ж дня вона була ознайомлена з ним.

Також судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідачем було порушено право позивачки при вивільненні, оскільки їй не були запропоновані всі вакантні посади у Вінницькій обласній раді, а також те, що нею пропущено строк звернення в суд за вирішенням трудового спору.

Вирішуючи спір районний суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходили з того, що оскільки права працівника при звільненні були порушені, але пропущений встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України (322-08) строк звернення в суд за вирішенням трудового спору і відсутні підстави для його поновлення, то це є підставою для відмові в позові.

Мотиви, з яких суди не знайшли підстав для поновлення строку звернення в суд, наведені у судових рішеннях районного та апеляційного суду й не суперечать обставинам справи та вимогам закону.

Судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підстав для їх скасування чи ухвалення нового судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Замостянського районного суду міста Вінниці від 22 грудня 2003 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області від 18 березня 2004 року, рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 17 травня 2004 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області від 04 серпня 2004 року залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.