Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Бим М.Є., Леонтович К.Г., Гордійчук М.П., Кравченко О.О.,

Чалого С.Я.

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Сокальського районного центру зайнятості на рішення господарського суду Львівської області від 21.03.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 року у справі №2/1261-7/392 за позовом Сокальського районного центру зайнятості до приватної агрофірми "Селекціонер" про стягнення 45107,98грн., -

встановила:

В грудні 2005 року Сокальський районний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до приватної агрофірми "Селекціонер" про стягнення з відповідача несплачених страхових внесків на випадок безробіття в розмірі 45107,98грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 21.03.2006 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 року, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 36327,57грн. на користь Сокальського районного центру зайнятості.

Не погоджуючись із постановленими у справі судовими рішеннями позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 21.03.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 року в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, приватна агрофірма "Селекціонер" зареєстрована, як платник внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття.

Згідно акту звірки перерахувань страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття від 16.12.2005 року, складеного на підставі проведеної Сокальським районним центром зайнятості та приватною агрофірмою "Селекціонер" взаємозвірки розрахунків і перерахувань до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, станом на 01.12.2005 року заборгованість відповідача по страхових внесках становить 45107,98грн., з яких 43513,15грн. - недоїмка, 1594,83грн. - штрафні санкції.

Згідно листа Сокальського районного центру зайнятості станом на 01.01.2001 року заборгованість приватної агрофірми "Селекціонер" по внесках на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття становить 8780,41грн., з яких 8396,80грн. - недоїмка, 383,61грн. - страхові внески, строк сплати яких не настав. Стягнення даної частини боргу повинно регулюватися Законом України № 2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Відповідно до вимог ч.1 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року, у порядку, передбаченому цим Декретом, провадиться стягнення не внесених у встановлені строки:

а) податків, податкового кредиту та інших платежів до державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, інших місцевих бюджетів і позабюджетних фондів, якщо для цих платежів законодавством не передбачено спеціальні правила стягнення.

Зазначені платежі стягуються незалежно від будь-яких строків давності, за винятком випадків, передбачених цим Декретом та іншими законодавчими актами.

У такому ж порядку стягуються внески до державних цільових фондів, створених на підставі чинного законодавства;

б) платежів з державного обов'язкового страхування, внесків на державне соціальне страхування, відрахувань колективних сільськогосподарських і риболовецьких підприємств та міжгосподарських підприємств і організацій до централізованого Фонду соціального страхування колгоспників України;

в) сум фінансових санкцій, що застосовуються до підприємств, установ, організацій і громадян органами, яким це право надано законодавством.

Тобто, стягнення платежів незалежно від строку давності застосовується лише до податків, податкового кредиту та інших платежів до державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, інших місцевих бюджетів і позабюджетних фондів, якщо для цих платежів законодавством не передбачено спеціальні правила стягнення.

Згідно з п.п.а п. 5 Указу Президента України від 23.07.1998 року "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" контролюючими органами, які мають право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема є органи державної податкової служби - стосовно сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, неподаткових платежів.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (1533-14) набрав чинності з 01.01.2001 року, з вказаного часу до страхових внесків не застосовується податкове законодавство.

Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів справи, оспорювана сума боргу в розмірі 8780,41грн. виникла до 01.01.2001 року.

Окрім того, зміни до Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) , якими виключено пункт 16 частини першої ст. 14 даного Закону, що відносив до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) і збір на обов'язкове соціальне страхування, були внесені тільки Законом №429-IУ (429-15) від 16.01.2003 року.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) від 18.02.1997 року встановлено, що дія цього Закону поширюється на відповідні правовідносини у сфері соціального страхування і щодо зборів на соціальне страхування до прийняття законів України з питань соціального страхування.

Статтею 1 Закону України № 2181 (2181-14) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податковий борг (недоїмку) визначено як податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. Пунктом 1.2 статті 1 даного Закону визначено податкове зобов'язання як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) строк для самостійного визначення податковим органом суми податкових зобов'язань складає 1095 днів з дня наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації. Після спливу цього строку платник податків є вільним від такого зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку про необгрунтованість вимоги позивача в частині стягнення 8780,02грн., а посилання скаржника на ту обставину, що строк давності не застосовується до не сплачених в строк страхових внесків, пені і штрафу не може бути взято до уваги.

Разом з тим, вимоги позивача в частині стягнення 36327,57грн. були задоволені обгрунтовано.

Відповідно до ст. 224 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами попередніх інстанцій винесено законне і обгрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

ухвалила:

Касаційну Сокальського районного центру зайнятості відхилити.

Рішення господарського суду Львівської області від 21.03.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 року залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.