Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.I., Костенка М.I., Пилипчук Н.Г., Усенко Є.А.,

при секретарі: Iльченко О.М.

за участю представників:

позивача: Овакімян А.А.

відповідача: Куцевола Д.В.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2004 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2004 року

у справі №17/293

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаура"

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська, Відділення Державного казначейства у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська

про визнання недійсним рішення ДПI, податкового повідомлення-рішення, та стягнення коштів з державного бюджету України, -

встановив:

У жовтні 2002 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про: визнання недійсним рішення ДПI у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська №25/26/30695910/382 від 10.01.2002р. в частині донарахування податку на додану вартість в розмірі 25000,00грн. та штрафних санкцій в розмірі 6250,00грн.; визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001822600/0 від 31.07.2002р., а також про зобов'язання відповідача повернути суму 31250,00грн. у зв'язку з тим, що зазначене вище податкове повідомлення-рішення вже позивачем виконано.

Заявою від 15.06.2004р. позивач доповнив свої позовні вимоги, просив суд залучити до участі у справі у якості другого відповідача - ВДК у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська а також стягнути з відповідачів матеріальні збитки завдані у зв'язку із списанням з рахунку позивача 31250,00грн. - суми податку на додану вартість та штрафних санкцій відповідно до податкового повідомлення-рішення №0001822600/0 від 31.07.2002р..

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2004 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2004р., позовні вимоги ТОВ "Лаура" було задоволено частково: визнано недійсним рішення ДПI у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська №25/26/30695910/382 від 10.01.2002р. в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 25000,00грн. та штрафних санкцій в сумі 6250,00грн.; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0001822600/0 від 31.07.2002р.; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача кошти в сумі 31250,00грн., які були зараховані за рахунок бюджетного відшкодування на виконання податкового повідомлення-рішення, яке визнано недійсним; стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті державного мита 382,61грн. та 97,40грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Висновки попередніх судових інстанції щодо часткового задоволення позову вмотивовані тим, що під час господарських операцій, які є предметом даного судового дослідження, векселі передані позивачем ВАТ "Дніпроважпапірмаш" виконували функцію розрахункових документів а висновки податкового органу що вказані операції відповідають умовам бартеру є помилковими.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та другої судових інстанцій відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій поставлено питання про скасування вищезазначених судових рішень з підстав не відповідності їх нормам матеріального права, також відповідач просив прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, податковим органом було проведено документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 01.01.2000р. по 01.07.2001р., про що складено акт №004220 від 25.12.2001р..

Вказаною перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем п.п.7.3.4 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а саме ТОВ "Лаура" не було віднесено до складу податкових зобов'язань з ПДВ від операції з продажу векселів у розмірі 25000,00грн..

Рішенням №25/26/30695910/382 від 10.01.2002р. "Про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства" на підставі п.п.7.3.1, п.п.7.3.4 п.7.3 ст.7, ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , п.п. 17.1.3 п.17.1 ст.17, Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) з позивача було стягнуто 25000,00грн. - податку на додану вартість та 6250,00грн. фінансових санкцій з ПДВ.

Як вбачається з акту перевірки №004220 від 25.12.2001р., ВАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" передав ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" прості векселі №65305299422434, №65305299422435, №65305299422436 із строком оплати за пред'явленням, номінальною вартістю 50000,00грн. кожен, на загальну суму 150000,00грн.. ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго", в свою чергу, як оплату за спецодяг передав вказані векселі ТОВ "Лаура".

У червні 2000р. позивач шляхом індосаменту (не емітуючи та не погашаючи векселі), за актом прийому-передачі векселів від 24.06.2000р. передав ВАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" вищезазначені векселі.

В оплату за отримані від ТОВ "Лаура" векселі ВАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" розрахувався зустрічними поставками продукції (тобто товаром), згідно товарно-транспортних накладних, а саме:

- 05.07.2000р. - №02ААЛ на загальну суму 118668,00грн., в т.ч. ПДВ - 19778,00грн.;

- 03.11.2000р. - №332 на загальну суму 17316,00грн., в т.ч. ПДВ - 2886,00грн.;

грудень 2000р. - №378 на загальну суму 17316,00грн., в т.ч. ПДВ - 2886,00грн.

За визначенням пункту 1.19 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , яке в силу пункту 1.11 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) вживається і для цілей останнього із вказаних законів, бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Особливість бартерної (товарообмінної) операції в цілях оподаткування податком на додану вартість полягає в тому, що у кожного із її учасників виникають податкові зобов'язання, як у постачальника, та право на податковий кредит, як у покупця, по кожній з балансуючих операцій в межах бартерної (товарообмінної) операції.

Такий порядок податкового обліку бартерної (товарообмінної) операції в цілях оподаткування відповідає положенням підпункту 7.7.5 пункту 7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) в редакції Закону України від 02.03.2000р., чинній на момент виникнення спірних правовідносин, щодо напрямків використання сум податку на додану вартість, оскільки при бартерній (товарообмінній) операції відсутній розрахунок грошовими коштами, а отже і відсутнє перерахування податку до бюджету.

Таким чином, операція з передання векселів шляхом індосаменту за зустрічними розрахунками шляхом поставки продукції підпадають під визначення "бартеру".

Однак, судами першої та апеляційної інстанцій не було з'ясовано природу застосування вексельної форми розрахунків в цій господарській операції.

Позивач посилається на те, що мав місце розрахунок векселями як грошовою формою розрахунку, що передбачена чинною на час здійснення спірних господарських операцій Iнструкцією №7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" затвердженою Правлінням НБУ постановою №204 (v0204500-96) від 02.08.1996р., і згідно якої вексель є однією із форм розрахункових документів.

Відповідач стверджує, що в даному випадку мала місце бартерна операція.

Судами першої та апеляційної інстанції не було вжито заходів до встановлення яка саме форма розрахунків мала місце - грошова чи бартерна, а це має істотне значення для правильного вирішення даної справи.

Для усунення цих недоліків необхідно залучити до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет позову ВАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" та отримати пояснення стосовно застосування вексельної форми розрахунків. Встановити яким чином ТОВ "Лаура" та ВАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" обліковували отримання та передачу векселів в бухгалтерському обліку цих підприємств і чи були нараховані податкові зобов'язання та чи використовувався податковий кредит за цими вексельними операціями. Тобто, об'єктивно з'ясувати - дана господарська операція відображена у бухгалтерському обліку ТОВ "Лаура" та ВАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" як засіб платежу за поставлену продукцію, або як операція купівлі-продажу цінних паперів.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що суди попередніх інстанцій не виконали вимоги щодо всебічності повноти та об'єктивності розгляду справи не з'ясувавши природу даної операції з отримання та передачі векселів.

Відповідно до ч.3 ст.71 КАС України (2747-15) , якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то суд сприяє в реалізації цього обов'язку шляхом витребовування необхідних доказів.

Суд касаційної інстанції, відповідно до ч.1 ст.220 КАС України (2747-15) , не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обгрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2004 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2004 року - скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий (підпис)

Судді (підписи)