К-350/07 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, якими визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток - Текст документа

розглянувши касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласунка" на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2006р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2006р. та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2006р.

у справі № А 36/280 (rs308379)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласунка"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

третя особа Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1.

про визнання не чинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласунка" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання не чинними податкових повідомлень-рішень від 15.06.2006р. № 0001018822/0/15167, від 15.06.2006р. № 0000998822/0/15168.

В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, є необгрунтованими та безпідставними, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласунка" було правомірно сформовано валові витрати та визначено суму податку на прибуток та податку на додану вартість тощо.

В ході судового розгляду ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2006р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Приватного підприємця ОСОБА_1.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2006р. відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2006р. постанова Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2006р. скасована частково. Визнані не чинними податкові повідомлення-рішення від 15.06.2006р. № 0001018822/0/15167 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 234 967,13 грн., у тому числі, основний платіж - 156 644,754 грн., штрафні (фінансові) санкції - 78 322,38 грн. та від 15.06.2006р. № 0000998822/0/15168 в частині визнання податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 391 613,59 грн., у тому числі, основний платіж - 195 806,79 грн., штрафні (фінансові) санкції - 195 806,80 грн. В решті у позові відмовлено. В іншій частині постанову залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласунка" оскаржило їх в касаційному порядку.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, також оскаржила її в касаційному порядку.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласунка" в касаційній скарзі просить скасувати ухвалені в справі судові рішення з мотивів порушення судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, в свою чергу, в поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції з мотивів порушення цим судом норм матеріального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні представники скаржників підтримали доводи касаційних скарг та просили їх задовольнити.

Третя особа або її представники в судове засідання не з'явились.

Справу розглянуто відповідно до приписів ч.4 ст.221 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами виїзної планової документальної перевірки позивача з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2003р. по 31.12.2005р. відповідачем було складено Акт від 01.06.2006р. № 201-08-03/2-2444083 (далі -Акт перевірки від 01.06.2006р.).

На підставі Акту перевірки від 01.06.2006р. податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.06.2006р. № 0001018822/0/15167, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 793 267,50 грн., з них 528 845,00 грн. - основний платіж та 264 422,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції та податкове повідомлення-рішення від 15.06.2006р. №0000998822/0/15168, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 983 572,48 грн., з них 491 786, 24 грн. - основний платіж та 491 786,24 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Даною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.5.1., п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (334/94-ВР) (далі - Закон України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), оскільки, на думку податкового органу, позивачем безпідставно віднесено у 3 кварталі 2004 року до складу валових витрат витрати по маркетинговим послугам наданим Приватним підприємцем ОСОБА_2. в сумі 1 030 065,67 грн., що призвело до завищення валових витрат в цьому періоді та заниження податку на прибуток в сумі 257 516,42 грн. Крім того, у зв'язку з цим всупереч вимогам п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закони України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) (далі - Закон України від 03.04.2007р. № 168/97-ВР) позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ в розмірі 206 013,13 грн.

З матеріалів справи, зокрема, з Акту перевірки вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласунка" (Замовник) та Приватним підприємцем ОСОБА_2. (Виконавець) був укладений Договір від 01.07.2004р. № 0107 про надання маркетингових послуг, згідно з яким Виконавець приймає на себе зобов'язання по наданню маркетингових послуг, а саме, здійснює пошук осіб, зацікавлених в продукції Замовника.

Згідно з Актом здачі - приймання виконаних робіт від 30.09.2004р. вартість наданих Приватним підприємцем ОСОБА_2. робіт складає 1 034 357,61 грн., з них - 206 871,52 грн. податок на додану вартість.

Перевіряючи законність формування позивачем валових витрат по вказаному епізоду, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що викладені в Акті перевірки від 01.06.2006р. висновки податкового органу є обгрунтованими, з урахуванням того, що обов'язковою умовою віднесення витрат платника податку до валових витрат є придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання доходу. Отже, оскільки позивачем не доведено, що витрати на маркетингові послуги були здійснені у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та продажем продукції (робіт, послуг), висновки податкового органу є правомірними.

Відповідно до п.1.32. ст.1 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (334/94-ВР) господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно п. 5.1. ст. 5 Закон України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу-сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальний або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Враховуючи системний аналіз названих норм права, на думку суду касаційної інстанції, місцевим та апеляційним господарськими судами не було надано належної правової оцінки тій обставині, що економічна доцільність витрат, зокрема на маркетингові послуги, визначається не тільки за фактично отриманим прибутком в конкретному податковому періоді (в даному випадку в 3-му кварталі 2004р.), а тим, чи направлені такі витрати на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому. Ця обставина належним чином не досліджувалася і залишилась поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.

Крім того, висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем своїх вимог в названій частині позову не відповідають приписам ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає, що справа в частині встановлення податковим органом завищення позивачем валових витрат в розмірі 1 030 065,67 грн., а також формування податкового кредиту в цій частині підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, в ході перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласунка" податковим органом також було виявлено порушення позивачем вимог п. 5.1. п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закон України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (334/94-ВР) , яке полягає у безпідставному віднесенні у 2 кварталі 2004 року до валових витрат сум за послуги переробки давальницької сировини в розмірі 783 227,18 грн. та, відповідне безпідставне формування податкового кредиту -156 644,75 грн.

Як встановлено в ході судового розгляду, згідно з умовами Договору про переробку давальницької сировини від 30.03.04 № 01.04 Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласунка" (Замовник) доручено Приватному підприємцю ОСОБА_1. (Виконавець) з давальницької сировини: цукру, какао, стабілізаторів, наповнювачів та молока, виготовити шоколадну глазур в асортименті, а саме: глазур "Молочна", глазур "Для вприску", глазурі "Ласунка" і "Лев".

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 вказаного Договору за переробку давальницької сировини Замовник сплачує Виконавцю вартість послуг по переробці згідно з актом виконаних робіт. Оплата Виконавцю за виконані роботи здійснюється по факту виконаних робіт, що підтверджується прийняттям готової продукції, з оформленням акту прийому-передачі виконаних робіт.

Перевіривши правомірність нарахування валових витрат по цьому епізоду, відповідач в Акті перевірки від 01.06.2006р. зазначив, що послуги по переробці фактично не надавались, так як вони виконувались працівниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласунка" у робочий час з нарахуванням та виплатою заробітної плати, тому збільшення валових витрат в цій частині є не обгрунтованим.

Суд першої інстанції погодився з названими висновками Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську. А також, вказав на те, що позивачем не надано належних доказів виконання зобов'язань Приватним підприємцем ОСОБА_1., оскільки наявні в матеріалах справи акти виконаних робіт, накладні на переміщення та податкові накладні не відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , оскільки не містять таких обов'язкових реквізитів як: посада та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції посилаючись на приписи ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , дійшов висновку, що податковим органом не було доведено факту ненадання послуг по переробці давальницької сировини, і тому твердження відповідача про завищення валових витрат по вказаній операції мають припустимий характер та не можуть слугувати належним підтвердженням зазначених доводів.

При цьому, на думку Дніпропетровського апеляційного господарського суду, подані позивачем акти виконаних робіт, накладні на переміщення та податкові накладні оформлені належним чином та підписані представниками сторін.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися зі вказаними висновками судів, оскільки ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не проведено належного правового аналізу відповідності первинних бухгалтерських документів, зокрема, податкових накладних та накладних на переміщення вимогам чинного законодавства.

Зокрема, посилаючись на ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16.07.1999р. №996-ХIV (996-14) , суд першої інстанції зазначив про відсутність в первинних бухгалтерських документах посад та прізвищ осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, хоча фактично дана норма містить інше формулювання, а саме: "посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення".

Також, судами при розгляді справи не були враховані приписи Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. № 165 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" (z0233-97) та відповідність наявних в матеріалах справі податкових накладних вимогам даного підзаконного акту.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що справа в частині віднесення позивачем до складу валових витрат затрат по послугам переробки давальницької сировини в сумі 783 227,18 грн. та формування податкового кредиту в даній частині підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласунка" вимог п. 5.1. п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (334/94-ВР) також виявлено в ході перевірки за результатами здійснення позивачем господарських операцій по реалізації пельменів. Внаслідок чого, на думку податкового органу, ним безпідставно віднесено до складу валових витрат 153 852,12 грн.

Так, у 2005 році ТОВ "Ласунка" згідно з договором купівлі-продажу від 01.01.05 № 1 придбало в ТОВ "Ласунка-Юг" пельмені (в асортименті).

На підставі угоди комісії на продаж продукції від 10.01.04 № 10.01/04 ТОВ "Ласунка" (Комітент) відвантажує продукцію (морозиво, пельмені) ТОВ "Ласунка Трейдінг" (Koміcіoнep) окремими партіями на термін дії угоди. Koміcіoнep від свого імeні, самостійно укладає угоди купівлі - продажу з третіми особами. Комітент повинен прийняти звіт Комісіонера, розглянути та затвердити його в 10-денний термін, а на його ocнові відшкодувати витрати, понесені Комісіонером при виконанні угоди. Комісіонер самостійно здійснює необхідну комерційно - маркетингову роботу, знаходить покупця на продукцію Комітента, виконує всю передоговірну роботу та складає з покупцем угоду купівлі - продажу. Комісійна винагорода складає 15 % від суми перерахованих грошових коштів, які надійшли на р/р Комітента від реалізації морозива.

Проаналізувавши такі показники як ціна придбання, торгівельна націнка, комісійна винагорода, податковий орган дійшов висновку, що вказана господарська діяльність з продажу пельменів була збитковою для позивача.

Зі вказаним висновком погодилися й суди попередніх інстанцій, зазначивши, що операція з продажу товарів за ціною нижче ціни придбання є збитковою і суперечить меті підприємницької діяльності.

Але, суд касаційної інстанції не може погодитися зі вказаними доводами місцевого та апеляційного судів з урахуванням того, що ними не враховано, що жодних умов, щодо прямої залежності формування валових витрат відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких позивач отримав доход, законодавством імперативно не встановлено.

Дане твердження обгрунтоване правовою дефініцією п. 1.32 ст. 1 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (334/94-ВР) , за змістом якої господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Тобто, в даному випадку, мова йде про господарську діяльність - як сукупність господарських операцій за певний звітний період, за підсумками яких господарюючий суб'єкт отримує доход.

Згідно з п.5.1. ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (334/94-ВР) , валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.5.1. п. 5.1. ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (334/94-ВР) до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Пунктом 1.21 статті 1 Закону від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (334/94-ВР) передбачено, що доходи з джерелом їх походження з України - це будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, дохо ди від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Виходячи із юридичного змісту п. 5.1., п.п. 5.5.1. ст. 5 та п. 1.32. ст. 1 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (334/94-ВР) , основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності. Також, як вбачається з наведених норм, здійснення підприємницької діяльності спрямоване на отримання доходу, а не прибутку, і відсутність доходу від конкретної окремо взятої господарської операції, а не від діяльності підприємства в цілому за певний звітний період, не може свідчити про відсутність у підприємства ознак господарської діяльності.

Крім того, судами не були враховані особливості відображення в податковому обліку валових витрат за звітний період. Адже, відсутність доходу не обов'язково служить підставою для заборони формування валових витрат.

Отже, місцевим та апеляційним господарськими судами при вирішення спору не враховано, що господарська діяльність, це сукупність господарських операцій за певний звітний період, за підсумками яких господарюючий суб'єкт може отримати доход. При цьому окрема господарська операція може бути безпосередньо не направлена на отримання доходу, але бути передумовою для останнього.

Таким чином, вирішуючи спір по суті, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки фінансовим результатам господарській діяльності позивача в період, за який здійснювалися спірні господарські операції та проводилася перевірка, в цілому. Натомість, судами попередніх інстанцій були враховані тільки окремі спірні господарські операції з продажу пельменів.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.189 Господарського кодексу України (436-15) , який набув чинності з 01.01.2004р., суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.190 Господарського кодексу України (436-15) , суб'єкти господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах -також за рішенням суб'єкта господарювання визначають вільні ціни на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.1990р. № 507-ХП (507-12) (із змінами і доповненнями) вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Iнше порушення, яке встановлено податковим органом в ході перевірки, полягає у включенні Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласунка" всупереч вимогам п.п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закони України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) (далі - Закон України від 03.04.2007р. № 168/97-ВР) до податкового кредиту ПДВ у poзміpі 135 416,68 грн. за податковими накладними, виданими Приватним підприємством "Орнеда". Але за результатами зустрічної перевірки не підтверджена сплата зазначеного податку до бюджету постачальником товару.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з договором від 07.04.05 № 07/04-05 Приватне підприємством "Орнеда", яке знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя, є постачальником масла "Сільське" для позивача. У квітні, червні, липні 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласунка" отримало від Приватного підприємства "Орнеда" податкові накладні на загальну суму 812 500,08 грн., у т.ч. ПДВ - 135 416,48 грн.

В обгрунтування відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині судами вказано, що оскільки за даними Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Приватне підприємство "Орнеда" з жовтня 2004р. не подає звітність з податку на додану вартість та з податку на прибуток і з 23.01.2006р. знаходиться у розшуку, податковим органом вірно визначено, що у зв'язку з неможливістю встановлення сплати податку на додану вартість до бюджету за наслідками проведених фінансово-господарських операцій з Приватним підприємством "Орнеда", Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласунка" не має право на податковий кредит в сумі 135 416,68 грн. відповідно до чинного законодавства.

Проте, в даному випадку при розгляді справи по вказаному епізоду судами не були враховані положення п.п.7.4.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та вимог п.п.7.4.5 ст.7 Закону, який містить заборону включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Суди достовірно не встановили, а відповідач і не посилався та не доводив обізнаність позивача щодо обставин здійснення господарської діяльності його контрагентом (ПП "Орнеда"), сплати останнім податків тощо.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

З огляду на викладене, в даній частині матеріали справи також підлягають направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до роз'яснень, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають, оскільки правова оцінка спірним правовідносинам надавалася судами із помилковим застосуванням норм матеріального і процесуального права, і зазначене призвело до прийняття незаконних та необгрунтованих судових рішень.

Враховуючи викладене, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обгрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласунка" задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2006 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2006 року у справі № А 36/280 (rs308379) скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.