Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Брайка А.I.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Степашка О.I.

при секретарі: Iльченко О.М.

за участю представників

позивача: Вороніна Я.Г.

відповідача: Кулініча А.О., Маслюка О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівне Рівненської області (правонаступник Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції)

на постанову Господарського суду Рівненської області від 21.11.2005 р.

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2006 р.

у справі № 12/194

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот"

до Державної податкової інспекції у місті Рівне Рівненської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Рівненської області від 21.11.2005 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2006 р., позов задоволено. Податкові повідомлення-рішення Рівненської ОДПI від 13.06.2005 р. № 0000022344/0/23-317, від 06.07.2005 р. №0000022344/1/23-318, від 14.09.2005 р. № 0000022344/2/23-317 визнано нечинними з моменту їх прийняття. Присуджено ТОВ "Рівнеазот" з державного бюджету 85 грн. витрат по сплаті державного мита.

Судові рішення мотивовані тим, що моментом виникнення податкових зобов'язань у продавця є дата перерахування коштів на його розрахунковий рахунок, відповідно, моментом виникнення права позивача на податковий кредит є дата списання цих коштів в оплату товарів (робіт, послуг). Позивачем не було допущено порушень вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.45 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

ДПI у місті Рівне подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Посилається на незастосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: п.п. 7.2.3. п. 7.2, п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та ст. 9 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України" та деяких інших законодавчих актів України" (2505-15) від 25.03.2005 р. № 2505-IV. Вважає, що у ДК "Газ України" не могло виникнути податкових зобов'язань з податку на додану вартість за ставкою 20 % з операції з продажу природного газу, а у позивача, відповідно, не могло виникнути права на податковий кредит у зв'язку з тим, що 31.03.2005 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України" та деяких інших законодавчих актів" (2505-15) від 25.03.2005 р. № 2505- IV, згідно зі ст. 9 якого операції з продажу ввезеного природного газу на території України оподатковуються за нульовою ставкою. Що стосується застосування штрафних санкцій за порушення норм податкового законодавства під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, то Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) та Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) не забороняє застосовувати штрафні санкції за порушення податкового законодавства саме в частині нарахування податкових зобов'язань.

Представники податкової інспекції в судовому засіданні підтримали вимоги касаційної скарги та просили її задовольнити.

Позивач у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу та його представник в судовому засіданні просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за наслідками позапланової документальної перевірки позивача з питань підтвердження заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість за квітень 2005 року Рівненською ОДПI прийняті спірні податкові повідомлення-рішення про визначення позивачеві податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 798016, в т.ч. 665013 грн. основного платежу та 113003 грн. фінансових санкцій.

В ході перевірки податкова інспекція встановила порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, які полягали в тому, що на момент перевірки позивачем не отримано природного газу у кількості 21421,641 тис. куб. м, тому, податкова інспекція вважає, що податок на додану вартість у сумі 1402260,61 грн., сплачений позивачем ДК "Газ України" НАК "Нафтобаз України" у складі вартості газу на підставі договору № 1588-06/04-2119 від 24.12.204 р., вважається неправомірно віднесеним до складу податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі, яким надали правильну правову оцінку на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем, на виконання умов договору № 1588-06/04-2119 від 24.12.2004р., платіжними дорученнями № 2504 від 18.03.2005 р., № 2561 від 22.03.205 р., № 2596 від 23.03.2005 р., № 2646 від 24.03.2005 р. було перераховано постачальнику - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" попередню оплату за поставку газу у квітні 2005 року в сумі 8413563,67 грн., в тому числі ПДВ в сумі 1402260,61грн. Кошти на рахунок постачальника надійшли, відповідно, 21, 22, 23 та 24 березня 2005 року.

31.03.2005 р. постачальник виписав на дану суму податкову накладну №4772 та включив до податкових зобов'язань сплачений позивачем податок на додану вартість до податкових зобов'язань.

Вказана податкова накладна була отримана позивачем 10.05.2005 р., а сплачене ПДВ в розмірі 1402260,61 грн. - включене до податкового кредиту у квітні 2005 року.

Позиція судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплаченого у березні 2005 року у складі вартості природного газу податку на додану вартість є такою, що грунтується на вимогах Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Згідно із п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) датою виникнення права платника податків на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що моментом виникнення права ВАТ "Рівнеазот" на податковий кредит є дата списання коштів в оплату товарів (робіт, послуг), а саме: 21, 22, 23, 24 березня 2005 року.

Та обставина, що 31.03.2005 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України" та деяких інших законодавчих актів" (2505-15) від 25.03.2005 р. № 2505- IV, згідно зі ст. 9 якого операції з продажу ввезеного природного газу на території України оподатковуються за нульовою ставкою, жодним чином не впливає на право позивача на податковий кредит, яке виникло з дати списання його коштів у рахунок попередньої оплати за природний газ. Виходячи із приписів п.п. 7.3.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , у продавця - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" податкове зобов'язання виникло з дати зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплати товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а саме: 21, 22, 23, 24 березня 2005 року, тобто до вступу в силу Закону № 2505- IV (2505-15) .

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції відхиляє доводи податкової інспекції, викладені у касаційній скарзі, про те, що 31.03.2005 р. у ДК "Газ України" не могло виникнути податкових зобов'язань з податку на додану вартість за ставкою 20 % з операції з продажу природного газу, а у позивача, відповідно, не могло виникнути права на податковий кредит, у зв'язку з тим, що в цей день набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України" та деяких інших законодавчих актів" (2505-15) від 25.03.2005 р. № 2505- IV, згідно зі ст. 9 якого операції з продажу ввезеного природного газу на території України оподатковуються за нульовою ставкою.

Не вбачається порушень судом апеляційної інстанції і вимог п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , відповідно до якого не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковою накладною. Згідно із цією ж нормою відповідальність платника податку настає лише у разі непідтвердження податковими накладними податкового кредиту на момент перевірки. Судами було встановлено, що у акті перевірки податкова інспекція дослідила податкову накладну № 4772 від 31.03.2005 р. на суму 8413563, 66 грн., в тому числі ПДВ 1402260, 61 грн.

Враховуючи наведене, вказані висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з обставинами у справі та відповідають нормам матеріального права.

Разом з тим, суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією судів стосовно заборони виконання зобов'язань щодо сплати податків та нарахування штрафних санкцій за невиконання та неналежне виконання таких зобов'язань про причині дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного судом 03.03.2000 р. і вважає за необхідне зазначити, що виходячи із ст. 1, ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Стосовно зобов'язань поточних кредиторів, які виникли під час судових процедур, правила мораторію не застосовуються і по цих зобов'язаннях, згідно загальних правил, застосовуються штрафні (фінансові) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Така позиція відповідає і вимогам ч. 1 ст. 23 цього ж Закону, згідно із якою з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.

Однак, вважає, що помилковість вищевказаних висновків не може бути, у даному випадку, підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки такі висновки не призвели до неправильного вирішення спору, а були лише враховані судами попередніх інстанцій, як одна із позицій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівне Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Рівненської області від 21.11.2005 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2006 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.