Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого: судді Бим М.Є.

суддів: Гончар Л.Я., Гордійчук М.П., Кравченко О.О., Леонтович К.Г.

при секретарі: Біла-Грошко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за касаційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2005 року, у справі № 8/249 за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Укрспецсервіс "Семаль", про стягнення штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИЛА:

Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ТОВ "НВФ "Укрспецсервіс "Семаль" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 17153,55 грн. за незайняті інвалідами робочі місця у 2004 році.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 06 жовтня 2005 року позов задоволено. Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2005 року рішення суду першої інстанції змінено, з відповідача стягнуто 6861,40 грн. штрафних санкцій.

У касаційній скарзі Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Згідно ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) (далі - Закон) для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік у кількості одного робочого місця.

Отже, згідно нормативу відповідачу слід було створити в 2004 р. 6 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.

Робоче місце інваліда, згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, № 314 (314-95-п) зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, № 19 (19-2002-п) , - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про задоволення позову в повному обсязі виходив з того, що на підприємстві відповідача працював 1 інвалід з 6 встановлених нормативом.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, звіт "Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік" по формі № 10-ПI свідчить, що підприємство відповідача у 2004 р. створило 4 робочих місця для інвалідів, та працевлаштувало 4 інвалідів на роботу, повідомивши про це Фонд. Згідно названого звіту середньорічна заробітна плата штатного працівника складала 3430,71 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оскільки відповідач самостійно працевлаштував 4 інвалідів з 6 встановлених нормативом, тому суму штрафних санкцій необхідно перерахувати.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків апеляційного суду не спростовують.

Оскаржуване судове рішення судом апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч.1 ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2005 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді: