№ К-23223/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Брайка А.I., Голубєвої Г.К., Степашка О.I., Федорова М.О.

при секретарі: Міненко О.М.

за участі представників Косенка В.О. та відповідача Чабана О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова на рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2006 по справі № 5/473-19/85

за позовом Приватного підприємства "Львів-охоронсервіс"

до 1. Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

до 2. Відділення державного казначейства у Франківському районі м. Львова

про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги (з уточненням) про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ за липень 2004 року в розмірі 3 059 612 грн. та процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості у розмірі 155 109,76 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2005, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2006 по справі № 5/473-19/85 - позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету на користь позивача суму бюджетної заборгованості з ПДВ у розмірі 3 059 612 грн. В задоволенні решти позову відмовлено.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ДПI порушено пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , оскільки позивачем при формуванні податкового кредиту за липень 2004 року включено суму 3 060 195 грн., що складається із сум ПДВ: по договору купівлі-продажу будівлі на суму 8 078 400 грн. (в т. ч. 1 346 400 грн. ПДВ), який нотаріально посвідчений, виконання якого підтверджено платіжними дорученнями та Атом здачі-прийняття робіт, а податкові накладні внесені в книгу обліку придбання торгів (робіт, послуг); у зв'язку з придбанням у ТОВ "Торговельно-фінансова компанія" будівлі на суму 10 281 600 грн. (в т. ч. ПДВ 1 713 600 грн.) по договору купівлі-продажу, який нотаріально посвідчений, виконання якого підтверджено платіжними дорученнями та Атом здачі-прийняття робіт, а податкові накладні внесені в книгу обліку придбання торгів (робіт, послуг); у зв'язку з отриманням послуг по оренді нежитлових приміщень на суму 1168,80 грн. (в. т.ч. ПДВ 194,80 грн.).

Також судом встановлено, що 20.08.2004 позивачем заповнена податкова декларація, якою визначено від'ємне значення чистої суми зобов'язань по ПДВ за липень 2004 року в сумі 3 059 612 грн. (3 060 195 грн. - 583 грн. податкові зобов'язання за надання послуг з охорони). Відповідно суд визнав, що станом на 28.02.2005 сума належного позивачу бюджетного відшкодування в розмірі 3 059 612 грн. з Державного бюджету не відшкодована.

Також обгрунтовуючи свою позицію, суд першої інстанції посилається на Акт тематичної документальної перевірки з питань правильності визначення податкового зобов'язання та податкового кредиту по ПДВ від 03.12.2004 № 23-4/2582, яким ніяких порушень не встановлено.

Відповідно керуючись пп. 7.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) суд першої інстанції визначився, що відшкодуванню підлягає сума протягом місяця, наступного після подачі декларації - до 30.09.2004.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції. При цьому судом апеляційної інстанції зазначено про факт передачі будівель позивача в статутний фонд ТОВ "Юніко-експо" в березні 2005 року в якості інвестицій з метою одержання прибутку і встановлено, що пп. 7.4.2 ст. 7 Закону України № 168 "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) застосуванню не підлягає.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2005 та ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2006 по справі № 5/473-19/85, відповідач подав касаційну скаргу, обгрунтувавши свою позицію нормами Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) і просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав. В судовому засіданні повністю підтримав позицію судів і просить судові рішення залишити без змін, скаргу без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї, пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В силу пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168 "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (в редакції від 29.06.2004) (далі - Закон № 168) - якщо за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податків з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації. Абзацом 5 пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 цього Закону визначено, що суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

За визначенням пп. .2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , яке відповідно до п. 1.11 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) застосовується і для цілей цього Закону, під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до пункту 4 Положення /стандарту/ бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (z0288-00) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за № 288/4509, (з наступними змінами і доповненнями) основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк використання (експлуатація) яких більше одного року/або операційного циклу, якщо він довший за рік/.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, незавершені капітальні інвестиції /п. 5 Положення/.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) податкова звітність грунтується на даних бухгалтерського обліку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що судами не досліджено наявність бухгалтерського обліку основних засобів позивача, на які заявлено бюджетне відшкодування, а відтак суди першої та апеляційної інстанцій дійшли не обгрунтованого висновку за невстановлених обставин про право позивача на бюджетне відшкодування.

Таким чином рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2005 та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2006 по справі № 5/473-19/85 підлягають скасуванню, справа направленню до суду першої інстанції на новий розгляд. При новому розгляді врахувати наведене.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2006 по справі № 5/473-19/85 скасувати. Справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України (2747-15) .