Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Чалого С.Я.

суддів Леонтович К.Г.

Кравченко О.О.

Гуріна М.I.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ТОВ "Iнтер-ГТВ" на рішення господарського суду Київської області від 10 лютого 2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року у справі за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Iнтер-ГТВ" про стягнення суми,-

встановила:

У червні 2005 року Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Iнтер-ГТВ" про стягнення 97 253 грн. заборгованості по сплаті штрафних санкцій за 2004 рік, застосованих до нього у зв'язку з порушенням встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

В обгрунтування своїх вимог позивач послався на недотримання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ч.1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , оскільки такий норматив в 2004 році становив 43 робочих місць, який відповідачем не був виконаний, оскільки фактично на підприємстві були працевлаштовані 30 інвалідів.

Рішенням господарського суду Київської області від 10 лютого 2006 року, залишеним без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року позов задоволено.

На зазначені судові рішення надійшла касаційна скарга ТОВ "Iнтер-ГТВ", в якій ставиться питання про їх скасування та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ТОВ "Iнтер-ГТВ" задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємства за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Частина 1 ст. 19 Закону встановлює норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 1 ст. 18 Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі-органи працевлаштування інвалідів).

Згідно статистичного звіту ВАТ "Регіонпродукт", про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік по формі № 10-ПI, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно 4-відсотковому нормативу, складає 43 осіб. Чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві в 2004 році складає 30 осіб (а.с.5).

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем здійснено заходи по створенню необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується наказом № 474 від 29.11.2004 року про проведення заходів на предмет працевлаштування інвалідів, що свідчить про проведення на підприємстві заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів лише в кінці листопада 2004 року.

Крім того, в матеріалах справи не вбачається доказів проведення атестації відповідних робочих місць для працевлаштування інвалідів, доказів їх відповідності встановленим нормативам.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема звітів форми № 3-ПН за січень-квітень, липень-грудень 2004 року в яких графи щодо потреби в направленні інвалідів на працевлаштування та наявність вільних вакантних посад для інвалідів не заповнювались, тобто зазначене свідчить про не повідомлення належним чином органів працевлаштування інвалідів про наявність вільних вакантних посад, оскільки саме дані звітів 3-ПН є підставою для формування бази даних в центрах зайнятості для направлення на роботу інвалідів, що звертається для працевлаштування (а.с.18-21).

Окрім того, про несвоєчасне те не регулярне звернення до органів працевлаштування інвалідів з інформацією про наявність вільних вакантних посад на яких може використовуватися праця інвалідів свідчать також лист Фонду соціального захисту інвалідів № 44/3192 від 21.12.2004р. та лист Білоцерківській спілки інвалідів "Фенікс" № 61/44-1857 від 28.07.2003р. (а.с.25,22).

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо створення робочих місць відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225-229 КАС України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необгрунтованими, підстави для передачі справи на розгляд складу колегії суддів Вищого адміністративного суду України відсутні.

Керуючись статтею 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ТОВ "Iнтер-ГТВ" відхилити, а рішення господарського суду Київської області від 10 лютого 2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.