Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Ліпського Д.В.

судді-доповідача Гуріна М.I.

суддів Амєліна С.Є.

Кобилянського М.Г.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Міненку I.М.,

у відсутності сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1на постанову Дружківського міського суду від 16.03.2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 17.04.2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до управління праці та соціального захисту населення Дружківської міської ради про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Дружківської міської ради про стягнення компенсаційних виплат, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а саме 4 300, 50 грн. щорічної допомоги на оздоровлення за 2000 - 2004 роки.

Постановою Дружківського міського суду від 16.03.2006 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 17.04.2006 року постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дружківського міського суду від 16.03.2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 17.04.2006 року, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач є потерпілим внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, інвалідом III групи.

Частиною четвертою статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) (у редакції, що діяла протягом 2000-2005 років) особам, які стали інвалідами III групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, була передбачена щорічна допомога на оздоровлення, яка виплачувалася в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. При цьому, згідно з вимогами частини сьомої даної статті розмір мінімальної заробітної плати визначався на момент виплати.

Розмір мінімальної заробітної плати протягом 2000 - 2004 років встановлювався Законами України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік" (1766-14) , "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" (2896-14) , "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік" (372-15) , "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) , "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) .

Суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, послались на статтю 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , відповідно до якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. I зробили висновок, що оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 (836-96-п) "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щорічна допомога на оздоровлення інвалідам III групи встановлена у розмірі 21, 50 грн., то вона підлягає виплаті позивачу саме у цьому розмірі, а не у розмірі 4 мінімальних заробітних плат, як передбачено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

З таким висновком судів погодитися не можна, оскільки стаття 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) передбачає встановлення Кабінетом Міністрів України порядку застосування цього Закону, а не встановлення розмірів компенсаційних виплат.

За таких обставин та на підставі статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) відповідач повинен виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період, виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату з урахуванням отриманих позивачем сум: за 2000 рік -165 х 4 - 21, 50 = 638, 50 грн., за 2001 рік - 205 х 4 - 21,50 = 798, 50 грн., за 2002 рік - 205 х 4 - 21,50 = 798, 50 грн., за 2003 рік - 237 x 4 - 21,50 = 926, 50 грн., за 2004 рік - 290 x 4 - 21, 50 = 1138, 50 грн., тобто усього у розмірі 4 300, 50 грн.

Оскільки судами повно й всебічно встановлені фактичні обставини справи, але неправильно застосовані норми матеріального права, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити, постанову Дружківського міського суду від 16.03.2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 17.04.2006 року скасувати, а у справі ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1до управління праці та соціального захисту населення Дружківської міської ради про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення задовольнити.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Дружківської міської ради на користь ОСОБА_14 300 грн. 50 коп. недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2000 - 2004 роки.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .